Розділ 10

Михайло

- Михо, привіт! Ми з Ярославою сьогодні недалеко біля твого міністерства вечеряти будемо. Не хочеш зустрітися? - відразу запитав мене Алекс.

- А карапуз де в цей час буде? - поцікавився я.

Свого маленького пухленького хрещеника я просто обожнював. А ще захоплювався тендітною дружиною свого друга. Жінка не дивлячись на те, що ще ніби як знаходилася в декреті, керувала першим телеканалом країни. Хоча... якщо б ми її тоді не спасли... вона могла б і не керувати.

Думки мимоволі понеслися в той божевільний зимовий день, коли ми познайомилися з Алексом, чекаючи поки розчистять занесену сніжним бураном дорогу. Ми не могли ні обігнати снігоприбиральні машини, ні проїхати іншою дорогою - місцевість навколо ніби зрівнялася в одну сліпуче-білу рівнину. Дороги абсолютно не було видно. Так само як і вистигнувшої машини Ярослави на її узбіччі.

Я здригнувся, проганяючи спогади. Як Алекс зумів домчати Ясю до лікарні, не уявляю?! Але радий, що тоді у них все вийшло. Інакше не бачити б мені свого маленького Даню ніколи. А з цим я був аж ніяк не згоден. Хрещеника готовий був носити на руках день і ніч, поки він агукав мені свої цікаві казки.

- Ми його з собою візьмемо, - по голосу мій друг посміхався. - Яся наполягає на тому, що нам потрібно вийти в люди всією родиною. Так що? Ти зможеш?

Я пару секунд роздумував над цією привабливою пропозицією. Друзів я вже давно не бачив, хоч з Алексом ми і зідзвонюємося регулярно. Але сьогодні я ж був не один. Втім, якщо так подумати, то сьогоднішня вечерю цілком може бути нашою з Олесею репетицією званої вечері з сірим кардиналом. Подивлюсь, чи вміє вона користуватися виделкою і ножем. Може, доведеться підучити її чомусь, щоб потім перед Антоном Миколайовичем не червоніти.

- Слухай, я не проти, - погодився я і додав. - Тільки я буду не один. Зі мною сьогодні буде моя наречена.

Алекс закашлявся і, схоже, щось упустив. Це він телефон? Я терпляче чекав, поки один прийде в себе.

- Ти не казав, що у тебе є наречена... - повільно вимовив він.

- Та ми якось раптово вирішили оформити наші стосунки, - збрехав я, не червоніючи.

- Кхм. Ясно. Це хто? Анжела? - Алекс намагався зрозуміти, на кому ж я зупинив свій вибір. - Або Ліля?

- Ні, її звати Олеся, - я вирішив його не мучити, а відразу відкрити всі карти. - Ви з нею не знайомі. Ось сьогодні якраз і познайомитеся. Дівчина хороша, але вже дуже скромна. Тому попрохай Ярославу бути м’якіше.

- Ага, а то моя Яся прямо так жестить, що її прохати потрібно, - огризнувся Алекс, який за свою дружину готовий був перегризти горлянку будь-кому. Навіть своєму другові.

- Ну, не сердься. Не хотів тебе образити. Просто ти ж знаєш, що вона іноді буває прямолінійна, тому, будь ласка, - я зробив благальну інтонацію, знаючи, що він обов'язково поговорить з пані генеральною директоркою. Зробив ковток кави і, підкоряючись якомусь невідомому пориву, обернувся. Мої очі розширилися від подиву. - Час напиши і місце, - швидко вимовив і скинув трубку.

Сподіваюся, друг мене зрозуміє. Просто я зараз був не в силах повірити в те, що бачив перед собою.

Я протер очі. Вскочив, ледь не перекинувши каву та маленький столик. Напевно, мені це просто сниться...

До мене, збентежено посміхаючись, прямувала модель, яка ймовірно зійшла з обкладинки журналу. Ні, не модель - богиня!

Мимоволі задивившись, я забув про те, навіщо взагалі завітав сюди. Забув про свою наречену. Геть забув про те, що це абсолютно неправильно приходити з однією дівчиною, а задивлятися на іншу.

 Як тільки красуня підійшла ближче, мене ледь не побив грець уже вдруге - цим божеством виявилася моя прибиральниця Олеся.

Дивлячись на неї зараз, абсолютно не можна було сказати, що дівчина працює на такій непримітній посаді та їздить додому на метро. Таку спокусницю обов'язково повинні були возити на машині і виключно тільки по салонах краси.

Темно-синє трохи розкльошене до низу пальто, яке ідеально сиділо по фігурі, підкреслювало все, що тільки можна було підкреслити. Ох, а підкреслити у Олесі було багато чого... І від цього багато чого я зараз не міг відірвати своїх приголомшених очей.

Дівчина тихенько кашлянула, привертаючи увагу. Її рука потягнулася до верхнього ґудзика. Я ж як заворожений стежив за кожним її рухом, пожираючи його очима.

Крок за кроком тоненькі пальчики опускалися все нижче, поки тепла тканина не розкрилася, являючи світу ще більш дивну картину - бездоганно жіночну сукню. Олеся виглядала так ніжно і сексуально одночасно.

Все вказувало на те, що прибиральниця сьогодні намірилася довести мене до інфаркту своїм приголомшливим видом. Здається, я втратив дар мови.

- Вам не подобається? - зблідла дівчина і залепетала. - Я зараз поміняю. Сукню мені не треба купувати. Я за неї сама заплачу. Просто на джинси міряти пальто не хотілося. Тому я і...

- Пішли, - я одним махом згріб свої папери зі столика і повернувся до Олесі.

- К-куди? - здивувалася дівчина, яка зараз ніяк не могла зрозуміти моєї поведінки. - Все настільки погано?

- Все настільки чудово! - мій розплавлений мозок ледь підібрав коректну фразу. - Забери свої речі та, будь ласка, не переодягайся назад!

Поки Олеся вирушила виконувати мої розпорядження, я відправився на касу. Зараз я був готовий купити не тільки ці чудові речі, але і цілий магазин на додачу!

Здається, Михо, ти сходиш з розуму. А вона ж тобі ще навіть не дружина!

- Михайло Олеговичу, скажіть, скільки я Вам винна, - в машині Олеся потягнулася за гаманцем.

- По-перше, давай, будь ласка, перейдемо на «ти». Тому не Михайло Олегович, а Михайло або Михо. А, по-друге, ти мені нічого не... - я затнувся і швидко змінив свою фразу, - ти мені повинна за все один поцілунок.

- Будь ласка, давайте без цього. Адже ми з Вами... з тобою про формальності домовлялися, - серйозно дивилися на мене блакитні очі.