Розділ 7

Михайло

- Ти ж зараз пожартувала, правда? - спробував посміхнутися я, приймаючи ключі з тоненької долоньки. Теплі пальчики випадково торкнулися моєї шкіри, і я відчув її легке тремтіння.

Красуня зніяковіло закусила губу.

- Гаразд, не має значення, - знизав плечима я, підходячи до пасажирських дверей. По-джентльменські відкрив їх та почекав, поки дівчина пірне в салон. Швидко обійшов машину, сів на своє місце і, зачинивши двері зі свого боку, я повернувся до прибиральниці з фразою, - зараз я тебе пристеб... ну... - запнувся на півслові.

Моя супутниця вже сама пристебнула пасок безпеки, поки я був зайнятий запитаннями сьогодення. Хм, цікаво виходить - як розблокувати автомобіль вона не знає, але ось як пристебнутися, так будь ласка!

- А чому ти...? - хотів було поцікавитися я, але красуня жестом зупинила мене.

- Давайте залишимо все як є. Ви не розпитуєте нічого про мене, я натомість не цікавлюся Вами. Адже Вам шлюб потрібен, а не я сама, - констатувала вона простий, по суті, факт.

Міркування, по суті, логічне, що саме собі показує наявність розуму у цієї прибиральниці. Ну, правда, не красою ж її я був вражений настільки, щоб її прямо з роботи під вінець тягти.

- Добре. Нехай буде так, - погодився я. Мені дійсно було все одно, хто вона така і що вміє. Я ж не жити з нею все життя збирався. Мені всього лише потрібна наявність штампа в паспорті на момент розгляду моєї кандидатури на пост міністра. Потім для пристойності ще півроку протягнути можна, а далі, як то кажуть, «не зійшлися характерами».

У повному мовчанні ми пробиралися по переповненому автомобілями місту. Дівчина дивилася в своє вікно, я - на дорогу.

Повз нас пробігали будинки, світлофори, кудись поспішали стурбовані життєвими проблемами люди і безтурботні собаки. Життя не стояло на місці.

Офіс мого знайомого нотаріуса знаходився в мальовничому місці прямо на крутому березі нашої річки. Зовсім поруч з ним був розташований знаменитий монастир. Хоча правильніше було б сказати, що це Артем Валентинович сусідив з монастирем. Але хто зможе розібратися в питанні, коли Божественне мириться з земним?!

Молоді парочки, зовсім не турбуючись тим, щоб обтяжити себе непотрібними шлюбними контрактами, вишикувалися в чергу, щоб отримати благословення святих земель для життя подальшого.

Але я був абсолютно не таким. Я був приземленим і дуже нудним, коли справа доходила до важливих паперів.

Припарковавшись між роздовбаною копійкою і мерсом новітньої моделі, я швидко вийшов, щоб подати моїй супутниці руку, і тут же спіймав її зацікавлений погляд, який значно здивував мене. Всі, які проживають в нашому місті, не один раз були на екскурсіях в цьому місці і, відповідно, навряд чи б горіли від цікавості, поглядаючи туди.

Дівчина ж зараз не відривала зацікавлених очей від яскравого видовища. Так, немов спостерігала цю картину вперше.

Часу на роздуми у мене не було. Мені ще в міністерство назад повертатися. Та і в будь-який момент можуть зателефонувати горезвісні китайці. Тому нам потрібно поспішати.

Похапцем піднявшись по невеликих сходах, ми опинилися в затишному офісі, від якого так чи інакше віяло канцеляризмом.

- Привіт, Михо, - привітався зі мною господар цього царства. - Проходьте сюди.

- Привіт, Артеме, - я міцно потиснув його руку. - Познайомся. Це моя наречена - ... - я замовк, розуміючи, що навіть імені прибиральниці не знаю.

- Олеся, - з милою посмішкою вимовила дівчина, простягаючи свою ручку Артему для рукостискання.