Розділ 2

Михайло

- Так що, коли? - не відставав від мене настирливий Антон Миколайович.

А я в цей час гарячково перебирав в голові всіх своїх знайомих. Ні, Анжела не підійде. Одружишся з такою, вона мене до нитки обдере і ще й останні труси відсудить. Хоча в іншому - дівчина навіть дуже нічого собі, особливо... Гаразд, зараз не про це. Наталя теж начебто хороша, але хропе так, що мені доведеться собі окремий будинок поруч зі своїм нинішнім триповерховим будувати. Ліля ніби непогана, але навіть уявити себе поряд з такою не можу. Крім того, я недавно дізнався, що, виявляється, коханців у неї хоч греблю гати. Мені така точно не підходить.

- Дайте мені дня три-чотири, - я зробив вигляд, що обмірковую дату зустрічі, а не власне її причину. - Моя лялечка любить ґрунтовно до всього підготуватися.

- Тоді тобі явно буде несолодко, якщо вирішиш перенести весілля поближче, - з інтонацією запитання вголос роздумував мій візаві. - Добре. Мені підійде. Давай в четвер. О восьмій вечора.

Я ледь не рвав на собі волосся від досади. На цей час у мене була запланована довгоочікувана зустріч з японськими делегатами. Все б нічого, от тільки наша зустріч вже до цього пару разів переносилася, і наші іноземні партнери мали всі підстави вважати мене, зокрема, і всю нашу країну, загалом, досить легковажними.

Хоча, якщо подумати, час у мене до четверга є. Сьогодні понеділок, тому за ці декілька днів я за дві секунди знайду собі якусь претендентку на мою міцну і сильну руку. Про серце, звичайно, ж мови не йшлося.

- Дуже добре. Мені підходить, - солодко брехав я, дивлячись прямо в безбарвні очі Антона Миколайовича. Моя робота апріорі має на увазі вміння говорити неправду (або часткову правду) в обличчя. Тому, що вже тут поробиш?! - Ви хочете італійську або східну кухню? А може щось тайське? Який ресторан замовити?

- Я б із задоволенням провів нашу зустріч, тобто вечерю у тебе вдома. Ти ж не проти? - зазирнув мені в очі хитрий лис, що зараз плутав всі мої карти.

- Так, звичайно. Без проблем. Думаю, моя дівчина буде зовсім не проти, - я щебетав солов'єм. Потім роздумувати буду, як викрутитися з цієї ситуації, зараз головне, щоб він мені повірив.

- Чудово. Тоді домовилися. Ми з Агатою будемо рівно о восьмій, як домовилися, - підморгнув Антон Миколайович, а я ледь не закашлявся. Тільки його "кошика" мені на вечері і не вистачало!

Про його стару я чув і вже заочно ненавидів цей раритетний екземпляр, Божу кульбабу, якою вона і була. Але тільки на вигляд.

- Як добре, що Агата Павлівна зможе розбавити нашу компанію. Моя дівчина не буде нудьгувати, - я встав з-за столу. - А зараз вибачте мене, Антоне Миколайовичу, робота не чекає.

- Іди-іди, соколе, - по-батьківськи ласкаво звернулася до мене ця лисиця.

Мене ледь не покоробило. Ну, і згадаю я тебе це прізвисько, як тільки міністром стану!

Але зараз я ввічливо кивнув і відправився до дверей, по дорозі розмірковуючи, де мені так терміново знайти наречену.

- Михайло, - раптом покликав мене Антон Миколайович, ледь я взявся за ручку дверей, - сподіваюся побачити, що ви з нареченою живете душа в душу. Тому постарайтеся напередодні не лаятися. Краще проведіть час з користю, - він посміхнувся і завзято підморгнув. - Ну, ти мене зрозумів.

Здається, Антон Миколайович, я Вас ніколи не зрозумію, - сказав я подумки, а в реальності кивнув і вийшов за двері його маленького кабінетику.