3

В вітальні, де стояла ялинка було трішки похмуро: високі сірі будинки, які оточували мою п’ятиповерхівку, закривали її від сонця, тому тут завжди панувала напівтемрява — інтимчик. Так любив казати Роман. Чи Арман. Я вже заплуталася ґрунтовно я подумала, що якщо ще трохи подумаю про це, то мій дах загрожує остаточно поїхати в невідомому напрямку.

— От і правильно,— підтвердив Вартек, прочитавши мої думки, — не думай про це поки що, а краще розкажи про це дерево.

— Це дерево зветься ялинкою. ЇЇ ставлять у дома раз на рік, щоб провести старий рік і зустріти новий. Перед цим її прикрашають кульками і різними спеціальними прикрасами. Також можна вішати цукерки. Майже у всіх ялинки прикрашені гірляндами, які світяться і блимають. — я пояснювала  дорослому чоловіку з іншого світу те, що у нашому світі знають навіть малюки. Потім взяла пульт від гірлянди, натиснула кнопку, ввімкнувши її. Бачив би хто захоплення на обличчі Вартека. Як у дитини, яка вперше побачила чудо.

— Тепер я розумію що це. — мовив він. А ось я геть нічого не розуміла і здається надто голосно про це думала. Так захоплювався ялинкою у цій квартирі тільки Буська, який годинами міг спостерігати як блимає гірлянда.

— Розумієш, — нарешті відвів погляд від зеленої красуні Вартек — в моєму світі… — при цих словах Буська підійшов до чоловіка і нявкнув, а той подивився на кота і кивнув — ну гаразд, у нашому світі — таких дерев немає. — я ошелешено переводила погляд з Вартека на Буську і назад. Виявляється Буська не з цього світу. Кіт?!

— А ось тепер ми й підійшли до головного. Насте, Роман не зі своєї волі пішов від тебе. Його відкликали.

— Тобто? — я все ще не розуміла, як то кажуть, гумору.

— Ти вже зрозуміла що твого Романа в моєму світі звали Арман.

— Звали? Чому звали?! ЩО з ним?! — я вже зривалася на крик. Мені була зовсім не байдужа доля Романа, особливо після того, як я дізналася, що він не зі своєї волі пішов від мене.

— Заспокойся — жорстко сказав Вартек. Сказав це так, наче й не він щойно щиро захоплювався ялинкою. — Я розповім усе, коли ти заспокоїшся.

Я задихнулася від обурення і ще від якогось невідомого мені почуття і тільки хапала ротом повітря як риба викинута на берег, так мене вразили зміни у Вартеку. Через хвилину, це був знову люб’язний чоловік, якого я зустріла на мості і який приніс зараз мені склянку води, намагаючись заспокоїти.

Коли я трішки оговталась і взяла себе в руки Вартек почав розповідати. Виявилося, що в їхньому світі вже майже сто років йде війна між двома країнами, яких усього дві. З перемінним успіхом перемагає то одна то інша сторона, але війну не під силу виграти жодній з них. І в їхньому світі майже немає дерев, тому що вони погоріли від вибухів ще в перші років двадцять, тому Вартека і зачарувала ялинка.

— Але ти нічого не кажеш про Романа. — я очікувала що чоловік розповість мені про коханого, але він розповідав зовсім не про те, що мене цікавило, тож я зовсім неввічливо перебила розповідь.

—  Про те що ти буваєш нетерпляча і поспішаєш Арман мені теж розповів — посміхнувся Вартек. Тож слухай уважно. — і  сержант зведеної армії чи як її там, продовжив свою розповідь далі про те що Арман йому більше, ніж друг. Коли вони стали напарниками то їм обом в сонячне сплетіння вживили однаково запрограмовані рідкі чіпи, які врешті решт зростаються з організмом і поводять себе як природнє утворення. А ще  з чіпами Вартек і Арман стали одним цілим. Що відчував Арман, те відчував і Вартек.

— Тому я знаю тебе, як і Арман. Тому я й зміг тебе знайти у цьому світі і вийшов прямо біля тебе.

— Так ти мені розкажеш про Романа чи кожне слово з тебе обценьками тягнути — мовила я але Вартек наче не чув, а мить подумавши і прикривши очі, наче збираючись з думками, поволі мовив:

— Армана немає в моєму світі…

— Тобто? Як немає?

— Про те що ти була завданням, то ти чула. — при цих словах я тільки кивнула мовчки, хоча й питання розривали мене на частини. Вартек зрозумів це і продовжив:

— У цьому світі у людей жовта аура. Я її бачу, як і мої одноплеменці. У людей мого світу аура синя. У тебе ж зелена. Це свідчить про те що хтось з твоїх батьків належить іншому світу. Іноді з нашого світу в ваш дезертирують ті, хто втомився від війни і тоді їх ловлять патрульні, які знаходяться під прикриттям у цьому світі, або ж викликають групу на перехват, якщо самі не справляються. Арман і я належим до такої групи. Вірніше я належу. Тепер тільки я.

— Ти й досі шукаєш втікачів Вартеку? — на порозі кімнати стояла мама. Я не чула як вона відкрила двері своїми ключами.

— Так Геє.

— Почекай, це моя мама Галина Андріївна! Яка Гея?! — сказати, що я була здивована, то значить не сказати нічого. Відбувався якийсь сюр. «Дивно, чи не так? Незнайомець з якогось іншого світу то не сюр, а зараз — сюр?» — саркастично поцікавився внутрішній голос і мені підозріло його інтонації нагадали інтонації Романа. Кукуха погрожувала поїхати далеко і надовго.

— Сама скажеш чи мені розповісти? — запитав Вартек у мами.

— Та що розповідати? Ти вже все розповів. — мама була трішки засмучена коли говорила це. А потім звернулася до мене:

— Доню це правда. Я з іншого світу. Колись зі мною відбулося те саме що й з Романом. В мене теж було завдання. І мене відкликали. Покинувши цей світ, я загинула через день. Але вмираючи в тому світі, ми з’являємося в цьому, тільки в тілах тварин. Я була твариною. Хом’ячком. Поки мій коханий не знайшов мене і не повернув мені тіло. Але тільки для цього світу. У свій світ я повернутися вже не зможу. Коханим був… Вартек. — закінчила свою розповідь мама — ось тепер ти знаєш все.

— Як Вартек? Він же набагато молодше тебе.

— Повір дитино, час тече по різному в різних світах. Тут проходить багато років, тоді як в світі Вартека і Армана це якась мить. Скажи щось, доню. — попросила мама.

— В мене тільки одне питання: тато знає?