15

Таня навіть не переодягнулася. Сестра швидко йшла на зустріч, лише черевики одягнула. Вдома вона завжди була одягнена аби-як. І зараз був не виняток. Дана усміхнулась крізь пелену сліз. Таня мала на собі заляпані кетчупом штани сірого кольору та роздягнуту футболку з дрібними ромашками. Волосся вона мала підняте у неохайний хвіст, а на обличчі зовсім не було косметики. Таня мала ритуал – о котрій годині вона б не повернулась додому: завжди змивала макіяж. Тому шкіра сестри була гладенька і без суттєвих недоліків. Дана потай заздрила їй. Не те щоб вона мала проблеми з цим, але розширені пори після підліткового акне так і не зникли до кінця на її щоках, а перед місячними частенько на лобі вискакували пару прищиків.

- Ти так мене налякала! – сказала Таня, коли сестри уже порівнялись на вулиці. Дана кивнула. Вона була розгублена. Не знати що робити був її найменш улюблений стан. Дана тепер не знала що робити з речами, які вона ще не забрала з їхньої з Левом квартири. Мабуть, тепер її речі валяються на підлозі, а місце у шафах та комодах зайняли причандалля Софії.

- Я сама себе налякала. – відповіла Дана. Таня уважно просканувала сестру уважним поглядом і зітхнула.

- Що сталося? Мама мені казала, що ти раптом переїхала до них, тільки причини не сказала. З Левом посварились?

- Ми розійшлися. – Дана повільно йшла поруч з сестрою, яка не відводила очей. Цікаво, вона не вліпиться обличчям у стовп, що наближався?

- Питати чому дозволено чи ми його тепер ненавидимо? – у стовп Таня таки не врізалась, майстерно обійшовши його. – Мені він подобався. Такий уважний і милий до тебе. І Юстю прийняв. Ну, - дівчина стишила голос. – наскільки міг.

- Тань, та він навіть не старався! – Дана стомлено змінили руку у якій несла сумку. Точніше, волочила за собою. Бо сили тримати її на плечі не було. Дорогою вона встигла витерти туш, що розмазалась по щоках і видула носа. Але плакати все одно хотілось. – Той козел мені зраджував…

- Що? – Таня зупинилась спиною до під’їзду. Дана закотила очі. Завжди їй треба знати усе відразу. Таня навіть не хотіла чекати, щоб вони зайшли у дім. Дівчина лише відкрила рота, щоб попросити сестру зайти у будинок, як звідти вибігла рудоволоса дівчина.

- Привіт! – привіталась вона. – О, Дана! Давно тебе не бачила! Як ти?

- Привіт, Яринка! Нормально. – відповіла Дана, стомлено усміхнувшись. Смішна сусідка Тані зверху була хорошою дитиною. Їй було десь шістнадцять і, як Таня розказувала, вона теж мала свою драму в житті. Здається, ї мати закрутила роман з молодим класним керівником дівчинки, через що їхня сім’я тріщала по швах.

- Щось ти стомлена дуже. Відпочинь. Робота нікуди не дінеться. – Ярина усміхнулась і підморгнула Тані. Сестра лише поблажливо усміхнулась.

- І це каже одинадцятикласниця? В тебе ж ЗНО наступного року! – крикнула Таня їй услід. Ярина ж махнула рукою. – Діти зараз це щось…

- Юстя теж колись така буде. І я не знатиму що з нею робити. – мовила Дана. Вона пішла до будинку і стомлено піднялась сходами. Таня жила на третьому поверсі, а ліфту у її будинку все одно не було. Зайва фізична активність не завадить, думала Дана. Все одно вона сидить майже весь день за комп’ютером.

Дійшовши до дверей квартири Таня відчинила їх та пропустила сестру вперед. Лише коли Дана зняла мешти та скинула сумку на стільчик у передпокої, Таня заговорила.

- Тепер розказуй все як є. Я не мама з татом. Я докопаюсь до істини. Ти плакала – це раз. Ти явно щось недоговорюєш. – це два. І третє – що Лев зробив? Ти б ніколи не розірвала стосунки з ним так легко. Ти ж заміж за нього хотіла.

- Він мені зраджував.

- Ти вже це сказала. Кажи з ким і я піду і видеру їй всі патли. – Таня скала руки на грудях і Дана істерично розсміялась. Вони ніби знову стали підлітками і Таня божилась, що надере зад будь-кому хто образить її сестру.

- З Софією. – подихом відповіла Дана, заспокоївши сміх. Таня змінилась на лиці. Її запал стишився, а руки опустились по швах.  – От, бачиш, навіть ти в шоці. Про себе мовчу. Ніколи б не подумала на них… - Дана підвелась і пішла до ванни. Вони помила руки і витерла їх у рушник, коли почула, що сестра йде до неї.

- З тією барбі? – Таня стала в позу а-ля мама: поклала руки о боки і насупила брови. – З тою що філер з губ потихенько переходить у щоки?

- Так, з нею. – Дана перевела подих. Їй досі боліло, що Лев сказав їй на вулиці. І факт того, що на роботі вони не приховували своїх стосунків не допомагав. Те як Софія розказувала, що наступного тижня вони летять у відпустку до Єгипту, вивела Дана з себе. Тоді вона накричала на колег і навіть Мар’яну прилетіло. До кінця дня він сидів, немов миша. – І наскільки мені вони обоє дали знати, уже давно. Мінімум два місяці.

- Мені шкода… - коли Таня так говорила, то Дані хотілось верещати. Звучало завжди так, коли вона казала клієнтам, що їхнім тваринам потрібна евтаназія. Таня працювала ветеринаром і її професійні фрази інколи проскакували у її щоденний лексикон.

- Боже, ще тільки твоєї жалості мені бракувало. – застогнала Дана. – На мене і так всі в офісі дивляться, ніби я нещасна і смертельно хвора. Тато з своєю моральною підтримкою лізе в душу. Мама лише шукає зайвого разу щоб нагадати мені як я не розбираюсь у людях. Мар’ян з своїми щенячими очима і тою турботою….