14

Ігнорувати людей з якими працюєш – нелегко. Дана у цьому пересвідчилась сама. Кожного дня бачити пику Лева та зарозумілу мармизу Софії було майже нестерпно. Як вона могла не помічати що подруга насправді примітивна пліткарка, яка моральне задоволення отримує від перемивання кісточок будь-кому? Софія більше ніколи не приховувала, вона навпаки відкрито заявляла про свої стосунки, що вони з Левом тепер пара. Хоча Дана мало їх називала парою, навіть у власній голові. Дівчина розуміла, як би не було прикро чи боляче, вони разом лише заради тілесної складової. Поза ліжком у них було мало спільного.

Лев обожнював рух у житті. Бігав щоранку, спортзал – тричі на тиждень та повний контроль розпорядку дня. Софія – навпаки. Вона любила поїсти шкідливого, полежати у ліжку на вихідних, дивлячись Нетфлікс. Фігуру, звісно, вона не забувала і спортзал навіть зробив її своєї моделлю. На що тепер Дана закочувала очі, тому що один з їхніх філіалів був просто поруч з будинком її батьків, і дівчина доводилось заплющувати очі, йдучи додому.

Дана старалась побудувати стіни між собою та колегами, але не виходило. Розгубила, мабуть, свою давню звичку бути недоступною і товстошкірою. Таня казала, що після народження Юсті вона стала вразлива. До того ж перепади настрою. У першу вагітність Дану ніколи не мучив токсикоз, а тепер вона просто вибльовувала власні кишки кожного ранку, навіть нічого не з’ївши. Тато пробував сказати, що варто сказати лікарю, але Дана лише махнула рукою. Ще місяць почекає і мине само. Так і відповіла батькові, який схвильовано спостерігав, як дочка витирала рота рушником.

Зараз потрібно було бути сильною. Дана це розуміла і настроювала себе на це. Лише колись цього було достатньо зробити раз і назавжди, а тепер кожен робочий день був полем битви. Дівчина боролась сама з собою, ковтаючи клубки у горлі кожного разу, коли Софія переможно хмикала, поклавши їй на стіл документи. Чи коли піраньї навпроти витягували свої шиї, прислухаючись що Дана каже Леву, навіть якщо це були сухі цифри.

А ще Мар’ян. Це немов з ланцюга зірвався. Дізнавшись, що Дана тепер вільна, він не давав проходу. Десь глибоко у душі дівчина була приємна його увага, але лише до пори до часу. Її лякали власні почуття. Мар’ян відчував її. Ніби кожне слово читав у її голові, не чекаючи доки Дана скаже вголос. Хлопець метушився, коли Дана виправляла його помилки і терпляче пояснювала чому там має бути так, а не інакше. І ще Мар’ян тікав від Елі до Дани, ніби думав що зможе обманути стару подругу. Дана не назвала б їх друзями,  але ті минулі спільні моменти не давали їй спокою. Надто добре було поряд з ним. Спокійно, хоч Мар’ян був страшенним холериком. Його гострий язик не допоможе йому з часом, а лише наробить проблем. Просто як мені колись…

 А ще з’явилась Еля. І тоді Мар’ян просто прилип до Дани. Йому раптово ставала потрібна допомога з тим як змінити розмір шрифту у ворді чи як помножити два числа у екселі. Дана спершу дивувалась, тому що такі примітивні питання не були притаманні Мар’яну. Навпаки – він засипав Дану такими питаннями, що їй доводилось обережно гуглити відповіді, бо хіба вона не забула усі тонкощі фінансів?

Так і продовжувалось би, якби одного ранку Дана не помітила, що Еля з тугою дивиться на Мар’яна, а той вдає що не помітив. Але його щоки були такі червоні, що вуха стали бурякові. Дана також помітила, що його пальці нічого не набирали на ноутбуці, а лише легенько стукали на клавіатурі. Еля віддала Даниній напарниці документи і, кинувши останній погляд на бурякового Мар’яна, пішла на вихід, де стикнулась з Левом. Саме на нього вона кидатиме погляди у спину, спершу подумала Дана, коли їй розповіли, що Зеновій привів власну доньку на практику до їхнього банку. От тобі і принципи про недопуск рідні до робочого місця. Лицемір – тоді подумала Дана і кивнула Леву, який віддав їй звіт на доробку, а сам пішов, дивно кашлянувши двічі, минаючи Елю. Та зиркнула на Дану недобрими очима і зникла у відділі бухгалтерії.

Дана піднялась з-за столу, відчувши як неприємно закололись очі. Ще туш потече і весь банк буде знати, що я плакала. Проте дівчина не стигла підійти до дверей вбиральні, як її окликнув голос.

- Давайте пообідаємо! – Мар’ян тримався за ріг стіни однією рукою і гойдався так, усміхаючись знервованою посмішкою. Дана лише коротко кивнула згодою, не повністю зрозумівши що щойно сталось.

Адже руда голова з непосидючим волоссям завжди опинялась поруч коли їй хотілось тихенько поплакати. Цей день не став  винятком. Мар’ян потягнув Дану обідати, пообіцявши пригостити як знак примирення. Дана відмовлялась, але юнак був настирливим. Тому вона зараз вона відвертала голову, тому що запах риби, яку замов Мар’ян, був нестерпний.

- Чому не їси? – юнак наповнював рот, ніби хом’ячок. Та і він не міг не помітити, що Дана замовила лише воду та легкий салат. Апетиту не було. – Не хочеться?

- Неголодна. – відповіла Дана, далі крутячи носом. – Ти не міг ще більше смердючу рибку замовити? На весь ресторан смердить? – запитала вона, не приховуючи незадоволення. Мар’ян округлив очі.

- Вона взагалі не смердить. Я запах ледве чую.

- В тебе, напевно, нежить. – мовила саркастично дівчина, роблячи ковток. Юнак підняв тарілку до носа і швидко понюхав страву. Запах був, але зовсім не настільки сильний, як казала Дана.

- А в тебе токсикоз. – випалив Мар’ян. Дана смикнулась, немов після удару. – Вгадав. – хлопчачі очі загорілись. – Ти комусь казала?

- Ні.

- Дитина Левова? – дівчина лише кивнула, не в стані промовити згоду. Мар’ян відкинувся на спинку стільця, відсунувши страву подалі. Дана відчула як знайомий клубок сліз підкотився до горла. – Що ти збираєшся робити?