13

Любов не залежить від нашої волі,

приходить без нашої заслуги,

щезає без нашої вини.

І. Франко

Будильник Дана вимкнула ще до того як він задзвонив. Був понеділок і після кількох днів у батьків, вона відчула, що пора повертатись до звичного життя. Так, на роботі буде важко уникати тих двох чи ігнорувати плітки, які уже точно розповсюдились по їхньому відділенні, особливо після того як Дана взяла відгули. Начальство не випитувало навіщо, фрази «Мені потрібно відвідати доньку» було достатньо. Зеновій лише трохи скосив очі, коли почув про Юстю.

Дана нікому не вважала за потрібне розповідати про дочку. Це все таки була суто її особиста справа. Єдині хто знали були – Лев, Софія та Дмитро. Тепер Дані смішно як вона переживала перед тим як розказати про це колишньому хлопцю. Ото наївна!

Дівчина похитала головою та потягнулась у ліжку. Звісила ноги на килим і ще раз покрутила головою. Десь штрикнуло у районі спини і шия трохи затекла після довгого сну. Вчора вперше за цей тиждень зрад і потрясінь дана змогла заснути сама. Без молока з медом чи заспокійливого. Просто вляглась о пів на десяту вечора і заснула аж до сьомої міцним сном без жодного сновидіння.

За вікном стояв шум. Все таки понеділок знову настав. Машини спішили на роботи, громадський транспорт пихтів, вміщаючи у себе завжди студентів та учнів, які поспішали на навчання та інших сонних пасажирів. Дана відкрила штори і задоволено глянула на сонячну погоду. Літо тішило сонцем та відсутністю дощу. Хоч спека теж була проблемою, Дана точно більше любила її, ніж похмурі дні осені чи зими.

Застеливши ліжко, вона розчесалась і поправила піжаму. Короткі шорти відкривали її повні стегна, які, здається, трохи поправились. Дана зітхнула. Після першої вагітності вона так старалась скинути вагу, але нічого не виходило. Мама тоді лише сказала, щоб вона не забивала собі баки дурницями, тому що вона чудово виглядає. Мама завжди переживала, що Дана була надто худа, ще ті її заняття спортом не давали поправитись, а тут нарешті тіло доньки змінилось і вона не здавалась тією, яку здуне легеньким поривом вітру.

Тепер Дана відчувала, що тіло знову змінюється. Лікар сказав, що вона приблизно на сьомому тижні, через місяць ще й живіт округлиться. Доведеться писати заяву на декретну відпустку. Дану аж пересмикнуло, коли вона уявила обличчя Зеновія.

- О, ти вже прокинулась? – тато заглянув у кімнату і усміхнувся.

- Так. Доброго ранку! – привіталась Дана. Тато стояв з кавою у руках та у сорочці. Штани на роботу він ще не одягнув, якби не мама, то він би це завжди забував. На роботу йому на 8:30, тому вставати зранку йому було уже легко. Тато був жайворонком. Дана страшенно не любила у дитинстві, коли він їх з Танею будив кожного ранку. І десь до 9 класу сам відводив до школи. Те, що обоє доньок ходили у ту саму школу, де батько працював, здавалось комічним. Хоч і були канікули, Остап все одно мусив ходити на роботу, писати плани та планувати наступний навчальний рік. Посада заступника директора ще більше зобов’язувала до цього.

- Доброго! Йди їсти, а потім швидко у ванну, бо якщо Юстя там засяде до тебе, то можеш на роботу зразу йти в піжамі. – попередив Дану батько і вийшов.

- Це в неї від її тітоньки. – буркнула Дана і пішла на кухню, заплітаючи на ходу ґульку на потилиці. За столом у кухні уже сиділа мама. Вона трохи від’їхала на кріслі, щоб привітатись з донькою. Стосунки між ними нарешті потепліли до давніх часів. До того ж мама була дуже рада, що дочка переїхала до них. Дана не планувала залишатись там навік, але доки не знайде пристойної квартири, не мала вибору як тіснитись у батьківському домі. Тато тоді на те лише махнув рукою.

- Доброго ранку! – привіталась Дана.

- Доброго ранку! – усміхнулась мама і під’їхала ближче до доньки. Поглядом вказала на Юстю, яка сиділа спиною та намазувала хліб маслом. Дівчинка лише тихо сказала «Привіт» Дані і далі тихо пила чай.

- Може сьогодні ти б її відвела до школи? – тихо запитала мама. Дана запарила чай у горнятку та помішувала цукор, задумавшись. Це було б вагомим кроком для її примирення з донькою. Юстя відвідувала кожного понеділка та четверга школу гімнастики. Уроки були зранку і Дана без проблем могла б відвести дитину і спокійно йти на роботу.

 Легенда того, де вона придумала мама – Дана працювала у іншому місті, заробляючи на краще майбутнє своєї дитини. Дана знала, що на перший погляд це благородно і логічно, від пересудів не втекти. Люди надто сильно люблять пообмивати комусь кісточки. Тому перші кілька років життя Юсті, вона була головною темою усіх сусідських пліткарок.

- Гаразд. – Дана вирішила що тепер варто дивитись страхам в очі. Прямим поглядом і стояти на своєму, не боятись слів інших. Нехай говорять!

- Що скажеш, Юстинко? – запитала бабуся дівчинку. – Не проти що мама сьогодні тебе відведе на гімнастику?

- Не проти. – тихо відповіла Юстя. Дані відлягло з душі. Вона з спокійнею душею поснідала та відпровадила тата на роботу, дозволивши мамі продовжити працювати над сукнями, які в неї замовили троє сусідок. Мамина здатність догоджати усім з пошиттям одягу Дана вважала магією. Після важкої хвороби, яка змусила маму їздити в інвалідному візку, шиття стало радістю жінці. Вона ожила, коли поралась біля швейної машинки чи коли вручну декорувала манжети чи поділи суконь.