11

Мар’ян вкотре набрав номер Дани, але у відповідь почув лише гудки. Минуло двадцять хвилин, а її досі не було. Юнак починав хвилюватись: а раптом щось трапилось? Хлопець стояв на вулиці перед банком та крутив телефон у руках. Дана могла уже і передзвонити, але мобільний мовчав. Мар’ян здогадався, що наставниця ігнорувала його. На дзвінки не відповідала, на повідомлення також. Відправивши питання «Де ти?» мінімум двічі, Мар’ян починався не лише хвилюватись, а і злитись.

- Ну і де тебе носить, Дано? – пробурмотів він собі під ніс. Він знав, що в нього будуть проблеми в університеті, якщо з документами по практиці буде щось не так, а також його хресний може зробити неприємності Дані. Невже вона зовсім не думала?

- Перепрошую. – Мар’ян почув голос позаду. До нього звертався охоронець. Кремезний чоловік здавався страхітливим, хоча Мар’ян не назвав би себе полохливим. Він списав це на те, що зараз його мозок перебував у знервованому стані.

- Так? – Мар’ян відклав телефон до кишені, де також лежала флешка.

- Ви стажер Богдани, правильно? – поцікавився охоронець.

- Так. Її немає вже двадцять хвилин, я не знаю що думати… - почав Мар’ян, відчувши як його знервованість змусила його виглядати збоку трохи дивно. Проте охоронець ніяк не зреагував на словесний потік хлопця.

- Вона взяла відгул на сьогодні. – мовив чоловік. Мар’ян здивовано округлив очі та кілька разів кліпнув.

- В неї щось сталося? – спитав він. Охоронець зітхнув. Він знав що трапилось і добре знав. Покликавши Мар’яна за собою жестом, він стишив голос.

- Вона б мене вбила, якби знала, що я вам це розповідаю, але… - вони зупинились на посту охоронця. Люди навколо забирали увагу працівників на себе, тому зайві вуха б їх не дуже слухали. – Дану кинув хлопець. І вона цей розрив важко переживає.

- Кинув? – Мар’ян відчув як в його венах почала закипати кров. І ще як швидко! Невже цей ідіот Лев кинув Дану? – Коли? Як? – питання здавались дурними, але юнак був просто шокований. Дана завжди була сильною, він ніколи б і подумати не міг, що вона взяла б відгул через розрив. Навіть якщо колишній працює в тому самому банку.

- Вони розійшлися, так, мабуть, коректніше сказати. – м’яко відповів охоронець.

- Звідки ви все це знаєте? – раптом спитав Мар’ян. І попав в яблучко. Охоронець збліднув, але швидко взяв себе в руки.

- Лев зраджував Дані з моєю дівчиною. – жовч, якою були наповнені ці слова здивували Мар’яна. Охоронець здавався спокійним. Але його очі відразу наповнились злістю, а кулаки стиснулись, коли він згадав за Лева та свою колишню. – Мене Софія також кинула. – додав він. Мар’ян лише шоковано кліпав. Ото у них була Санта-Барбара! Та його історія на другом курсі ніщо проти цієї.

- Мені шкода. – пробурмотів Мар’ян.

- Та не треба. Я ненавиджу коли мене шкодують. Дана також. – охоронець усміхнувся, але крізь усмішку Мар’ян розгледів біль. Ще дуже свіжий. – Тому дайте їй кілька днів. Думаю, сьогодні вона вам надішле завдання, чи що ви там маєте зробити. За вас вона не забула, не хвилюйтесь.

- Гадаю, я маю сказати «дякую». – юнак усміхнувся привітному охоронцю та подав руку. – Я – Мар’ян.

- Дмитро. – потиснув він руку у відповідь. Дмитро хотів ще щось сказати, але з кабінету вийшов начальник і хлопець піднявся. Робота охоронця полягала в тому, що він завжди уважний та спостережливий. Тому посиденьки з Мар’яном закінчились і Дмитро знову повернувся на свій пост.

- Зайди до мене! - кинув Мар’яну хресний та зник за дверима. Коли хлопець рушив до його кабінету, він зіткнувся з левом ніс у ніс.

- Перепрошую. – тихо мовив йому Лев, на що Мар’ян лише обійшов його, штовхнувши плечем. – От, же ж ідіот малий! – Мар’ян уже тримався за клямку дверей, але розвернувся і підійшов до лева. Той з насмішкою чекав дій.

- Від ідіота чую. Закрий пельку і йди куди йшов.

- А то що? – насмішкувато запитав його Лев. – Поскаржишся хресному? Як маленький хлопчик? Поплачеш ще може?

- Так. Поплачу і зроблю так, що тебе звільнять і більше ти ні в одному банку не працюватимеш. Мій батько власник половини міста, якщо я захочу, а повір, я захочу і дуже сильно, - Лев змінився на лиці, відчувши, що Мар’ян не слабака, як він вважав. – то ти звідси втечеш разом зі своєю курвою, вшарив? Я тобі за Дану життя на пекло перетворю. – прошипів юнак, а Лев лише одягнув маску байдужості.

- Вона тобі не дасть, чуваче, навіть не мрій! Дану не цікавлять такі як ти.

- Сучий ти син, Лев. – Мар’ян засміявся, відчуваючи, що хоч слова лева і зачепили його, він не повинен цього показати.  – Мені тебе шкода.

- Що? – Лев насупив брови.

- Мені тебе шкода, ось що. Таку закомплексовану особу я ще не зустрічав. Запишись до психолога, може допоможе. А то, - він просканував очима Лева з голови до п’ят. – ти так скоро до суїциду себе доведеш. Чао! – Мар’ян натиснув на клямку та штовхнув двері, залишивши Лева наодинці з власним его.

Хресний сидів за столом та курив електронну сигарету. Він дивився у вікно, тому повернувся на кріслі, коли почув, що похресник зайшов. Мар’яну було не по собі. Востаннє вони говорили у той сумнозвісний день, коли Еля розірвала заручини. Тепер він не був його майбутнім зятем, він взагалі йому був майже чужим. Хресний змінив ставлення, це Мар’ян дуже добре усвідомив. Без слів він бачив, що поведінка Зеновія відрізнялась від звичної.