10

Дмитро стояв на своєму звичному посту та розглядав свої нігті. Запал суботи потроху зникав і чим ближче наближалась восьма, тим менше у нього було бажання говорити з Софією. Вона знову прибіжить захекана та з шаликом на шиї, навіть у таку спеку. Хлопцю здавалось, що усі ознаки її зради були прямо в нього під носом, але він свідомо обирав не бачити їх.

Постійні спізнення та гонитва на роботу: Дмитро тепер на сто відсотків знав, що вона затримувалась, тому що цілувалась з левом кожного ранку у своїй машині. Що Лев брехав Дані, кожного разу коли казав, що раніше прийшов, тому що в нього повно роботи. Що сліди, які Софія видавала за алергію, були просто напросто слідами цілунків Лева.

Дмитро протер очі. Вчора він погано спав. І взагалі він останнім часом майже засинав під ранок, щоб провести у ліжку годину-дві, а потім зібратись на роботу. Чоловік і цього ранку покинув Софію у теплому ліжку саму. Не те, щоб вона дуже потребувала його присутності, але Дмитру кожного разу було все більше і більше приємно бути поруч з дівчиною. Коли вони лише познайомились, то усе здавалося казкою. Місцева красуня звернула увагу на такого як він. Дмитро знав, що симпатичний, але простота провінції, де він виріс, давалась взнаки. Його було легко обдурити, обвести навколо пальця і він навіть би не помітив.

Саме Софія показала йому що до чого. Не зважаючи, на таку гору м’язів, Дмитро досі залишався м’яким та добросердечним в душі, змушуючи Софію ніяковіти. Вона не звикла о простих побачень, до слів, які були трохи смішні, але щирі. Тому час, який вони провели разом здавався їй неймовірним. Батьки Дмитра дуже любили дівчину сина, кожного разу наголошуючи, як би вони були раді, якби вона офіційно стала їхньою невісткою.

Тепер Софія на ці спогади закочувала очі, а Дмитро картав себе за дурість. Він знав глибоко в душі, що рано чи пізно він набридне Софії. Такі дівчата любили екстрим, ризикованість, а не теплоту дому. Не судилось йому зробити її щасливою. І Дмитро не міг зрозуміти іронію долі, що тим, хто робив Софію щасливою бу Лев. Той, хто всім своїм єством уособлював, на думку Дмитра, негативні риси великого міста. Зверхність, пиха, самовпевненість та, не заперечиш, краса робила за Лева все: начальник боготворить, чоловіки заздрять, жінки біля його ніг.

Дмитро відволікся від своїх думок, почувши знайомий стукіт шпильок. Софія наближалась до нього. Її біла блузка та світлі вільні лляні штани розвівались по вітру. На диво, сьогодні літо трохи знизило градус. Софія була з ідеальним макіяжем: червоні губи та очі, виділені підводкою. Волосся сьогодні вона зібрала у хвіст та закріпила шпилькою на потилиці. У вухах висіли сережки: Софія сказала, що це подарунок батьків, але Дмитро уже здогадався. Вони були у смаку Лева. У руках вона тримала папку з документами, а на плечі сумку. Босоніжки на шпильці білого кольору швидко цокали бруківкою. Дивилась Софія у телефон.

- Доброго ранку! – привітався до неї Дмитро. Софія лише кивнула. У хлопця відразу ще більше зникло впевненості почати важливу розмову. Він знав, що сьогодні їхній останній день разом. Більше він просто не витримає, але і піти без розмови йому не дозволить гордість. Дмитро хотів почути, що скаже Софія. Чи буде їй соромно? Чи вибачиться вона?

- Ти хоч би щось буркнула у відповідь. – дорікнув хлопець їй. Софія здивовано підняла брови та розвернулась.

- Вибач, що? – тон у неї був роздратований. Дмитрові очі відразу впали на її шию, де лежав шарф. На шкірі було видно почервоніння.

- Ти мені навіть «Доброго ранку!» не змогла сказати. Така зайнята о восьмій ранку? – хлопець склав руки на грудях. Всередині уже були деякі колеги, тому він старався тримати себе в руках. Сцена на роботі нікому б не принесла добра.

- Ти не з тої ноги встав? В мене дофіга роботи, а ти ще тут чіпляєшся. Дай мені спокій, Дмитре! – хлопець не встиг сказати більше, тому що до банку зайшла ще одна колега, а Софія пішла до себе. Нічого, думав Дмитро. У обідню перерву я її зловлю.

Тому години до полудня тягнулись повільно. Йому постійно доводилось пояснювати, що він лише охоронець і не знає, чому банкомат не має тієї чи іншої валюти. Також сьогодні Дмитру довелось тричі кликати когось на допомогу, тому що чергова стара жіночка забула пароль.

Коли годинник на вулиці пробив третю, Дмитро витер чоло. Вітер трохи збивав спеку прохолодою подиху, але йому у формі охоронця на довгий рукав це мало допомагало. Він сів на пуфик у приймальні під кондиціонером.

- Тримай. – перед ним стояла Дана і тримала пляшку води. Холодно. По ній було видно, що з холодильника.

- Дякую. – Дмитро відкрив пляшку та зробив кілька ковтків.

- Ти щось поганенько виглядаєш. – Дана сіла поруч. В неї зараз був обід. Раніше Дмитро чув як вона висповідала своїх колег через неправильні заповнені документи. Навіть Лев вийшов з кабінету, щоб її заспокоїти.  – Нормально себе почуваєш?

- Хотів б я сказати, що все добре… - хлопець знову випив води. – Але не можу…

- Якщо не хочеш, не розповідай. – Дана усміхнулась до поплескала по плечу. Дмитро також натягнуто усміхнувся та відкинув голову. Ще годину і він піде додому. Сьогодні Зеновій був добрий і відпустив його раніше. Дмитро давно хотів відпроситись. Вдома було повно роботи та і просто поспати йому не вдавалось уже з місяць.

- Я розповім. Просто не зараз. – Дана розуміюче усміхнулась. Дмитро ламав голову: як той придурок Лев міг зрадити їй?