9

Еля чула як кроки Мар’яна стихли на сходах. Дівчина перевела подих. Не варто було так зриватись на нього. Юнак не винен, що її життя покотилось коту під хвіст. Провівши по волоссю рукою, Еля розвернулась до вікна. Машина її нареченого, хоча, мабуть, уже колишнього нареченого, якраз виїжджала за ворота. Елі хотілось помахати з вікна, але вона розуміла, що Мар’ян на неї навіть не дивиться.

Дівчина зітхнула і закрила штори. Кімната відразу потемніла від щільних штор, які наповнили кімнату фіолетовим світлом. Вікна виходили на захід, тому сонячні промені, що падали на землю, яскраво засвітили кімнату. Еля сіла за стіл, відкривши шухляду. Фотографія Лева дивилась на неї безтурботною усмішкою та теплими спогадами. Вона пам’ятала, як соромилась попросити когось стороннього зробити для них фотографію. Тоді Лев рішуче підійшов до якось хлопця та простягнув фотоапарат з проханням зробити світлину.

- Бачиш, а ти боялась. – усміхнувся їй Лев, забираючи фотоапарат. Еля лише знизила плечима. Вона і справді була сором’язлива до незнайомців. Вона і Лева трохи стидалась, особливо коли вони були наодинці в номері. Це була їхня перша поїздка закордон. Лев ледве витягнув Елю з дому, бо дівчина, яка виросла в «тепличних» умовах та під постійною увагою батьків, надто довго обдумувала всі «за» та «проти».

Ця фотографія була єдиною, яку Еля не викинула, після того як вони розійшлись. Зустрічались вони лише чотири місяці шість років тому, але Еля і досі десь на дні серця вважала Лева своїм справжнім коханням. Може, це тому що більшість її перших разів стались саме з ним, а може, тому що він загоїв рану першого хлопця, який на першому курсі просто вирішив посперечатись з друзями, що зможе спокусити багатійку з паралельної групи.

Сльози дівчина стерла. Вони накотились на очі, а потім впали на щоки і потекли вниз рівними потічками. Шість років минуло, а Еля і досі відчувала мурашки на спині, коли вона згадувала Лева.

- Боже… - прошепотіла вона сама собі. Фотографія знову опинилась у шухляді, коли дівчина почула кроки, що наближались до її кімнати. Це були батьки. Еля лише встигла розвернутись на кріслі, як до кімнати зайшли розлючені батьки.

- Ти що тут влаштувала?! – з порогу крикнув їй батько. – Осоромила нашу сім’ю перед друзями. Ти взагалі думаєш тою головою?!

- Так, думаю. – Еля встала. – Я якраз думаю, тому що не дозволяю видавати заміж як породисту кобилу. – ляпас, яким її вгрів батько був сильним. Еля аж відійшла назад, зачепившись спиною на стілець. Щока пекла, а очі знову засльозились.

- Ти хоч уявляєш скільки грошей я втрачу, якщо угода не підпишеться?! – батько почав ходити по кімнаті. Мати ж стояла біля ліжка і терла скроні. Вона завжди так робила, коли нервувала. Еля голосно реготнула. Мати підняла на неї погляд повний презирства, а батько зупинився. Він поклав руки в кишені.

- Та мені плювати на твої гроші! – крикнула Еля. – Ти ламаєш мені життя! І не лише мені. Ви одружились по коханню, то чому змушуєте мене жертвувати молодістю заради того, хто мені байдужий?!

- Мар’ян кохає тебе. – фраза мами змусила Елю знову гучно зареготати в істеричному припадку та схопити її за руки.

- Мамо, Мар’ян для мене як брат. Ми виросли разом, разом бавились, але це не робить нас ідеальною парою. До того ж він закоханий в іншу. Якщо вам вже так все одно на мої почуття, то подумайте про нього. Син твого партнера, тату, - Еля перевела погляд на батька. – не любить мене. І це не злочин. Хочеш і йому розбити серце? Що тоді скажуть його батьки? Твої такі важливі і дорогі партнери? Скажуть «дякую», за те що ти зламав їхньому єдиному сину життя?

- Замовкни, Ельвіро! – тато завжди коли злився називав її повне ім’я. Еля лише зітхнула.

- Звісно. Класична фраза всіх батьків. Як тільки їхні діти виявляються праві і вони це розуміють, то «Замовкни!»

- Ще слово і я тебе знову вдарю! – гаркнув Зеновій, але був зупинений дружиною.

- Тут цим не допоможеш. – мовила мати. – Дай їй шанс. Дозволь хоча б сказати чого вона сама хоче.

- Дякую. – саркастично відповіла Еля, лігши поперек ліжка. Батьки стояли над нею і чекали. – Просто відмініть весілля. Не пробуйте видати мене заміж без моєї згоди за людей, яких я не знаю. Позбавте мене ваших інтриг назовсім. Я вже сита вашими розмовами про гроші. Скоро гаманці тріснуть від купюр, а вам все мало.

- І це все? – спитала мати. – Я тебе добре знаю, по лицю бачу ти щось недоговорюєш. При чому тут Лев?

- Що? – Еля спалахнула рум’янцем. – Ні до чого.

- Не бреши мені. – наполягала мати. – Я тебе добре знаю. Як тільки ти така істерична та нервова, це завжди Лев. Шість років минуло, як він тебе кинув, а ти досі горюєш. Тож, кажи, яким боком він тут?

- Його дівчина кураторка Мар’янової практики. Дана, здається, Мар’ян її знає. Може, вона для нього якесь перше кохання, чи щось таке. Я не знаю! – раптово зійшла на крик Еля. – Але Лев працює на тебе. – вона глянула на батька. Зеновій засупив брови. – Як і його благовірна.

- І це через цей факт ти збісилася: що твій колишній далі живе життя, а ти ніяк не можеш його відпустити? – усміхнулась мати. Еля лише роззявила рота щоб відповісти, але мати швидко вийшла з кімнати, махнувши рукою. Як завжди. Еля їй була цікава лише до певного моменту. По великому рахунку як і кожен з братів. Мати не цікавилась дітьми, змусивши дітей обзивати її поза очі зозулею.