7

Любити – означає перестати порівнювати.
Бернар Грассі

Дівчина не була впевнена чи підходити ближче. Але ноги самі повели її вперед. Мар’ян сидів на лавці, витягнувши ноги. Вони у нього були довгі, тому п’ятки кросівок топтали під собою землю. Юнак курив електронну сигарету і знову помахав Дані.

- Що він тут робить? – тихо спитала сама себе вона. Якраз підійшовши до лавки Дана помітила, що хлопець був засмучений. У нього почервоніли вуха та щоки. Руки, що притуляли сигарету до рота були напружені. І погляд пустий.

- Як у тебе справи? – раптом видав Мар’ян. Дана так і стояла ліворуч від нього, не сідаючи на вільне місце поруч. Лавка була стара і довга, ще двоє людей по обидва боки хлопця могли сісти.

- Ти чого тут? – Дана витягнула незапалену сигарету з рота і поклала назад у пачку. При Мар’яні їй чомусь не хотілось курити. Ніби вона подаватиме йому поганий приклад.

- Не переживай, ти не навчиш мене поганого. Кури! Як бачиш, – він покрутив електронною сигаретою перед Даною. – я уже і сам навчився. Тобі не треба вдавати, що ти моя нянька. Надто пізно… - якась злість говорила замість хлопця.

Дана промовчала. Вона не мала що сказати і не дуже хотіла взагалі відкривати рота. За останні кілька днів вона зрозуміла, що кожного разу, коли вона починала говорити поруч з Мар’яном, то виставляла себе у поганому світлі. Тому дівчина повільно сіла на лавку, присунувши коліна до грудей. Колись вони так сиділи удвох та їли морозиво.

Співали пташки. Над головами у молодих людей звисали гілки старого дерева. Дана не змогла згадати що саме за дерево це було. Листя їй нічого не казало. У дворі десь дальше бігали діти, а їхні матері гомоніли біля лавочок. З вікон третього поверху сусіднього будинку лунала гучна рок-музика. Час від часу по дорозі проїжджали автомобілі, піднімаючи куряву. Сонце пекло, а хмари зникли, дозволивши небесній блакиті панувати над головами людей.

- Ти скучала за мною? – Дана повернула голову на несподіване питання. Мар’ян уважно дивився на неї і чекав відповіді. Проте як тільки вона відкрила рота, він знову заговорив: - Так, я знаю, що ти мені говорила тоді на роботі, але чомусь мені здається… - хлопець замовк і протер очі рукою. Сигарету він більше не курив. – В мене було таке враження, що ти брешеш. – Дана гучно видихнула. Їй і самій було зараз нелегко. Вона знала, що провалилась як мати і старання хоч трошки налагодити стосунки з донькою та батьками лише канули в Лету. І тепер оця відвертість Мар’яна. Він відчув, що вона сказала це нещиро. Він відчув її фальш.

- Пробач мені. – тихо мовила Дана. Дівчина закусила губу, тому що на мить здалось, що вибачається вона не лише перед старим другом дитинства, а і перед Юстиною. Мар’яне чомусь нагадував їй про неї. Ні, не те щоб вони були схожі, але відчуття провини перед ним нагадувало Дані вину перед дочкою.

- За що? – юнак усміхнувся. Але лише на секунду. – Знаєш, мені так тебе бракувало у Чехії. Коли через місяць як ти поїхала батьки сказали, що ми переїжджаємо у Ліберець, я закотив істерику. Казав, що залишуся тут сам і чекатиму на тебе. – Дана сумно усміхнулась. Вона здогадувалась, що ранила Мар’яна десять років тому. І достатньо глибоко, тому навіть зараз він розповідав усе з якоюсь тугою у голосі. – Я ненавидів то місто, ненавидів школу, у яку мене записали батьки, не хотів вчити мову, лише плакав та сварився з усіма. Але згодом розгледів, що навіть у трагедіях є позитив. Через три роки я уже вільно говорив чеською, тому однокласники стали для мене друзями, батьки не реагували на мої вибрики так бурхливо, бо я постарався зрозуміти і їх. І ти – юнак знову глянув Дані в очі. – ти не писала, тому я відпустив спогади про тебе.

- Мар’яне, я..

- Не треба. Не вибачайся. Ти зараз скажеш, що минуло десять років і не варто мусолити минуле. Я не злюсь. Я навіть радий, що я твій стажер. Ти мені можеш не вірити, але я до останнього не знав, що ти будеш моєю наставницею. Навіть не знав, що ти працюєш під керівництвом мого хресного.

- Життя бентежна штука. – витиснула з себе Дана. Дівчина витягнула ноги вперед і застогнала. Вони трохи заболіли від незручної пози і затерпли. – Знаєш, хоч тобі від цього не буде легше, але я потім і сама була не рада, що поїхала в Чернівці вчитись. Кожного дня бачила свого колишнього на парах, який кожного семестру сидів з новою дівчиною. – Мар’ян кинув смішок. Дана і сама усміхнулась. На якусь долю секунди їй стало легше.

- Його Віталік звали, хіба ні? – запитав хлопець.

- Ага.

- Придурок він…

- Ще й який! – підтакнула Дана.

- ..що кинув тебе. – договорив Мар’ян. Дана кліпала очима, дивлячись як хлопець після сказаною фрази лише знизив плечима. Він хотів видатись безпристрасним до цієї теми, але Дана уже не була наївною. Він щось відчував до неї і тепер це її злякало.

- Може і так. – перевела дівчина розмову на жарт. – Я ж така неймовірна.

- І твій теперішній хлопець цього теж не цінує. – знову ляпнув Мар’ян.  – Він не вартий тебе.

- Не кажи так про нього! – раптом розізлилась Дана. – Взагалі про нього не говори.

- Так захищаєш його. – протягнув юнак. – А ти все про нього знаєш? – він лише нахилився вперед, щоб бути обличчям ближче до Дани. Дівчина хотіла вміти регулювати свій рум’янець. Але марно. Щоки зрадливо почервоніли.