6

На вулиці було сонячно та жарко. Сонце знову почало припікати, наближаючи полудень. Дана припаркувала авто біля знайомого буса. Синій був належав сусіду по сходовій клітці її батьків. В дитинстві він інколи дивився за ними, коли батьки були на роботі. Таня та Дана обожнювали старого, який завжди давав їм канапки з шоколадним маслом та дозволяв в обід дивитись мультики, а не спати.

Дана усміхнулась сама собі та витягнула ключі з авто. Вийшла на вулицю і оглянула вікна старої оселі. У вітальні знову було відчинене вікно – значить мама працювала на швейній машинці. Дівчина усміхнулась і пішла до під’їзду. Була субота. Нарешті вихідні, думала Дана. Лише два дні минули практики Мар’яна, а вона уже налаштовувалась, що до першого серпня станеться армагедон. Юнак точно щось у ній розбудив. Минулу Дану, минуле життя, яке хотілось так і лишити у прожитому. Але ні! І Лев після тієї німої зустрічі учора ходив якийсь дивний. Дана питала що сталося, але хлопець лише злився. Він вперше за довгий час не пішов на пробіжку зранку, а лише лежав та курив у спальні. На зауваження Дани він навіть не поворухнувся. Дівчина кликала його з собою, тому що батьки уже почали говорити, що давно не бачили їх разом. За всі роки їх стосунків Дана приводила Лева до батьків від силу тричі.

Цього разу чоловік сказав, що хоче лишитись вдома і просто подивитись футбол. Грала його улюблена команда і він не хотів знову дивитись огляд в інтернеті. Дана лише стомлено погодилась. Лев знав, чому вона кликала його з собою. Не лише через батьків, а і через Юстю.

Так, думала Дана, Юстя також мала зблизитись з ним. Але всі спроби були марні. Донька не хотіла знати нового маминого хлопця. Вона майже ніколи і саму Дану бачити не хотіла. Народити доньку наприкінці першого курсу тоді Дані здавалось страшним гріхом. Батька доньки вона майже не пам’ятала. Лише те, що вони були обоє дуже п’яні. Батьки були шоковані. Дана приїхала до них наприкінці червня на дев’ятому місяці. З зданою сесією та ще поки ненародженою онукою.

Спершу залишати дочку в батьків було нормальним. Залишались ще три курси університету, тому Дану мало мучила совість, коли вона поцілувала рожевощоку донечку на прощання через два місяці. Проте університет вона закінчила, повернулась додому. Влаштувалась на роботу, встала на власні ноги і була готова забрати Юстю до себе. Але вона забоялась. Дитина здавалась баластом, який відлякуватиме не лише роботодавців, а і потенційних вітчимів.

Тому Лев і здався ідеальним. Він лише знизив плечима, коли Дана розказала йому про доньку, хоч і не горів бажанням познайомитись з нею. У їхню першу зустріч Юстя лише привіталась до нього і з неохотою взяла до рук плюшеву іграшку. Решту візиту дівчинка провела в кімнаті, впустивши туди лише бабусю. І тепер через три роки з того візиту, Дана все одно хвилювалась перед зустріччю з донькою. Юстя була вперта і різка до неї, і не дивно. Мама лишила її і приходила раз на два тижні. Жодного разу не забрала зі школи, не була на батьківських зборах та завжди спізнювалась на день народження, тому що воно як на зло співпадало з Левовим.

Дана знала, що батько уже давно злився на неї за те ставлення до рідної дитини. Він і подумати не міг, що хтось з його доньок народить до шлюбу. Пуританські традиції, які їм з сестрою намагались привити батьки, пішли по похилій. Особливо, з Даною.

Тепер дівчина повільно піднімалась сходами, рахуючи сходинки, як у дитинстві. І думала, що сказати дочці. Їй уже минуло дев’ять. Наступного року вона закінчуватиме початкову школу. Дані доводилось довго думати, щоб згадати номер її школи.

- Ну, все, годі. – прошепотіла вона сама собі, натиснувши дзвінок. За дверима відразу почувся біг маленьких ніг і через кілька хвилин Дана уже дивилась на доньку. Юстя навіть усміхнулась, побачивши її. Напевно, тому що це не був неочікуваний візит. Дана подзвонила вчора увечері та напросилась у гості.

- Привіт! – мовила дівчина, зайшовши до передпокою. Юстя відійшла трохи назад. До коридору вийшов батько, задоволено усміхаючись. Але його усмішка трохи змінилась, коли він помітив, що донька прийшла сама.

- Привіт. – відповіла Юстя.

- Тримай, це тобі. – Дана простягнула їй книгу. Продовження саги, яку читала дочка. Якби не тато, вона б і не знала.

- Дякую. – тихо мовила дівчинка та розвернулась щоб піти. Дана хотіла ще щось сказати, але батько зупинив її помахом руки.

- Лиши її. Ти ж знаєш, як вона реагує. – татів голос був теплим. Дана обійняла його та поцілувала в щоку. Сама ж отримала поцілунок у скроню.

- Мама, привіт! – крикнула Дана, знімаючи кросівки. Її сірі кросівки в тон футболки на короткий рукав та червоних штанів вільного крою робили її трохи бешкетною та молодшою за свої двадцять сім. До того ж Дана зробила високий хвіст та не нанесла косметики, що ще більше забирало роки. Хоч Дана і не гналась за молодістю, бо не вважала себе старою у першу чергу. Мімічні зморшки біля очей дуже подобались їй, тому догляд за шкірою мало відрізнявся від минулого. Хіба що на сонці Дана старалась бути якомога менше без захисного крему.

- Привіт, доню! – мама виїхала на кріслі до коридору і Дана присіла, щоб обійняти її.

- Ходи на кухню, я якраз чай свіжий запарив. – мовив тато, кличучи доньку за собою. – Чи ти хочеш зупи? Голодна?

- Ні, чаю буде досить. Я поїла вдома. – Дана повезла маму на кухню і з ностальгією оглянула інтер’єр. Все як колись. Горнятка перевернуті біля раковини. На плиті баняк з зупою, тихо співало радіо.