5

Дані здавалось, що світ зупинився. Час встав, люди завмерли і життя припинилось. Годинник, який завжди дратівливо голосно цокав, ніби замовк. Дві пари очей – Левові та Софіїні втупились у Дану. Безпосереднє обличчя Мар’яна, який стояв при вході з руками у кишенях злило. Заради всього святого, нащо він прийшов? Лише зіпсував усе! Дана не знала чи варто було казати, що вони з Мар’яном знайомі. Така думка була у неї ще у кабінеті начальника. Хотілось розповісти, що вона знає хлопця і не може брати його під крило, тому що це йде всупереч її професійній етиці.

А тепер це знав Лев. Він точно не змовчить перед Зеновієм. Скаже, все, що знає та і прибрехати зможе, для повноцінного ефекту. Дана знала на що здатний її хлопець. Це не робило йому честі та і Дану це відверто нервувало, що у Лева був такий різкий і гидкий язик. Його він інколи використовував, але лише зараз Дана злякалась, до яких наслідків може привести та його погана риса характеру. За Софію вона менше переживала. Подруга вміла тримати язика за зубами, якщо її про це попросити. Балакучою вона була, так, цього не зміниш, але і не пліткаркою. Тому коли Софія шоковано кліпала очима з нарощеними віями та трохи відкритим ротом, Дана навіть не хотіла знати який вираз обличчя у Лева.

- Чого ви такі ніби привида побачили? – тишу порушив Мар’ян. Він зайшов до кабінету і зупинився між Софією та Левом, ставши прямо перед Даною. Дівчина відчула, як у неї почервоніли вуха. Якого милого йому треба?

- Нащо ти прийшов? – тихо спитала Дана. Лев випустив шоковано пирснув сміхом. Стажер не встиг рота знову відкрити, як його перебили.

- То ти з ним знайома? – саркастично протягнув Лев. Він був на диво радісний. Дана насупилась. Вона відчувала, що з плечей її благовірного впала ноша – можна було не переживати за якийсь роман чи кохання юності. – І через це ходила, мов у воду опущена? Через нього? – Лев з насмішкою оглянув Мар’яна з голови до п’ят і схилив убік голову. Дана перевела подих і глянула йому в очі. Бойфренд чекав відповіді.

- Так. Ми познайомились дев’ять років тому…

- Взагалі-то, десять. – вставив Мар’ян.

- А ти взагалі мовчи! – викрикнула Дана. Софія поруч закусила губу, ніби стримувала сміх. Проте зараз Дані було не до того, що подумає подруга.

- Чого б це? Гадаю нічого кримінального нема в тому, що ми дружили коли були дітьми. Ну, технічно, я був малим. Ти старшою. Але, все одно, ми дружили. Не розумію, чого ти соромишся? – Мар’ян склав руки на грудях і зітхнув. Лев збоку знову фиркнув.

- Мар’яне, нащо ти прийшов? – стомлено спитала Дана. Їй кортіло телепортуватись додому і залізти під ковдру, сховавшись від усього світу. Хоча навіть там над нею стояв би Лев з питаннями і гострими зауваженнями.

- Ти не забула як мене звати. – мрійливо протягнув хлопець, немов знущаючись. В дитинстві у нього не було стільки сарказму в голосі. Дана закотила очі. Ще секунда і вона зірветься. Тоді вона накричить на усіх. Як добре, що офіс уже був пустий. Оце було в кіно для варех з її відділу.

- Ми вам не заважаємо? – раптом вирвалось у Софії. Лев у згоді помахав головою. Дана опустила руку на лице і відійшла до свого столу. Мар’ян залишився на тому самому місці. Він лише витягнув руки з кишень та почухав потилицю.

- Та ні. – юнак повільно оглянув Софію з голови до ніг і, повернувши голову направо, так само просканував Лева. Вони обоє стояли шоковані. Звідки це наглий стажер узявся? Весь у свого хрещеного. Думає, що кращий за інших. – Дано, коли мені завтра прийти?

- Я вже вам сказала сьогодні. – Дана розвернулась з сумкою на плечі. Пора додому і закінчувати цей цирк. – На десяту.

- Раніше не можна? – Мар’ян винувато випнув губу. От чортяка! Тільки те і робив, що бісив! Дана стиснула кулаки. Здавалось їй, що цей місяць зведе її у могилу.

- Ні.

- А на «ти» можна?

- Ні. – відрізала Дана і пішла до виходу.

- Злюка. – прошипів Мар’ян, коли вона його минала.

- Коханий, ти йдеш? – солодким голосом протягнула Дана, обернувшись до Лева. У Мар’яна відразу змінився вираз. Брови насупились, а губи більше не кривились у насмішці. Софія закусила язика між зубами і похитала головою. Дівчина взяла сумку і мовчки вийшла геть з банку. Дана не хотіла думати звідки у подруги те роздратування, тому що зараз на це їй було начхати.

- Іду. – Лев скорчив міну Мар’яну і, схопивши свій дипломат, підійшов до Дани. Дівчина взяла його за руку і більше не оглядаючись вони обоє вийшли, залишивши стажера наодинці з думками і відвертим шоком.

По дорозі додому обоє думали про своє. Так, пальці були переплетені у замку долонь, проте думки кожного були далеко. Лев хотів злитись і випитувати, хотів сказати, що доб’ється, щоб стажера перевели. Хотів довести, що він кращий. Дана здогадувалась, про що він думав. Левові завжди треба було бути кращим за когось. Якщо не найкращим. Зазвичай йому це вдавалось, адже мало хто міг не піддатись на його чари чи просто боятись масивної статури. А Мар’ян наплював на це. Не дивно, що Лев був збентежений.

Сама Дана теж була далека від спокою. Вона відчувала провину перед коханим, перед подругою, навіть перед собою. Почуття Мар’яна її мало хвилювали, але навіть він не виходив з її голови. Завтра їй все таки доведеться працювати з ним, розказувати особливості роботи, підготувати для нього документацію для звіту та відповідати на питання, яких, Дана майже знала наперед, буде мільйон.