4

Солодка кава повільно закінчувалась у горнятку, на що Дана скривила рота. Софія та Дмитро сіли по обидва боки від неї і не закривали ротів. Обідня перерва лише почалась, а ці двоє уже встигли дістати Дану до ручки. Їхні питання про нового стажера повторювались. Сьогодні був його перший день. Дана лише вручила йому документи та відпустила геть, зіславшись на те, що ще поки не підготувала йому роботи. Мар’ян на диво спокійно до цього поставився і чемно пішов. Вони часто один одного перебивали, говорили дурниці і смикали Дану за рукави блузки.

- Це що якийсь позашлюбний син нашого Зеновія? – запитала Софія. Вона поправила сонцезахисні окуляри на носі, тому що сиділа трійця на відкритій терасі затишного кафе. Довкола сиділи інші – студенти, що обговорювали курсові, туристи, що гомоніли німецькою та інші відвідувачі.

- Ти погодилась? – питав Дмитро. Він був трохи спокійнішим, хоча його розширені зіниці на очах видавали його збудження. Їхній начальник ніколи раніше не приводив когось на роботу. Це навіть дивувало працівників банку. Більшість людей на високих посадах старались прилаштувати своїх дітей, внуків чи похресників на хорошу роботу, але не директор цього банку. Зеновій ніколи не показував свою родину, не говорив про неї і бажав слухати теревені підлеглих про їхні сімейні узи. Цікавила його лише робота.

- Дана, та не мовчи ж ти стільки! – Софія насупилась і склала руки на грудях. Її солодке мохіто уже загрілось на сонці до неприємного тепла. На вулиці палало сонце. Літо не здавало обертів, а довгі та жаркі дні перетворювались на жаркі ночі. Дана нарешті відставила каву убік і повільно глянула на Дмитра, що відразу відклав коктель з парасолькою на стіл та запалахкотів очима, та на Софію, що уже задоволено склала губи у бант. Група німців, що сиділи поруч ледь не свиснули, коли дівчина це зробила. Софія мала такий вплив на чоловіків, що інколи Дана їй навіть співчувала.

Дмитро лише зиркнути встиг на туристів, як вони замовкли. Дана усміхнулась.

- Чого смієшся? Давай, розказуй нам про свого стажера! – Дмитро стукнув Дану у бік і підпер підборіддя рукою.

- Та що вам так хочеться знати? – буркнула Дана. – Звичайний студент третього курсу. Проходитиме виробничу практику. Все.

- Та такого ніколи не було раніше, Дан! – вигукнула Софія. – Колись Ольга, вона працювала в нас головним бухгалтером до твого приходу, попросила Зеновія взяти її доньку на практику. Та він такий скандал закотив! «Ніяких мені тут чужих дітей не треба! Ти диви, що вони за моду взяли своїх дітей влаштовувати!» - у Софії чудово виходило пародіювати басок їхнього начальника. – Вона тоді звільнилась буквально на другий день. А він потім усім сказав: жодних знайомих чи рідних на робочому місці! Взагалі дивно, що він не заборонив тобі з Левом зустрічатись… - цю фразу Софія майже крізь зуби сказала, на що Дмитро звузив очі.

- І що? Це давно було. – Дана не хотіла казати, що Мар’ян похресник їхнього боса. Взагалі говорити про Мар’яна дівчина не хотілось. Але ні про кого іншого думати не виходило. Тому що той шок, який вона пережила учора її майже добив. Останню годину робочого дня Дана провела, мов у тумані. Усмішка знайома з юності переслідувала її. Цифри перед очима поплили, на що Лев дорікнув при всіх. Проте на щастя, Мар’ян промовчав про їхнє минуле. Юнак лише ввічливо усміхався та кивав, коли хрещений хвалив його за успіхи у навчанні. Дана нервово стискала пальці у кулаку, наважившись все таки глянути на хлопця.

Він виріс – подумала вона. Навіть можна було сказати вимахав. Десять років тому Дана і уявити не могла, що низенький, як на десятирічного, хлопчик виросте під метр дев’яносто. Що на його щоках виднітиметься дводенна щетина. Що у вухах висітимуть сережки, а на лівому навіть буде проколотий хрящ. Що не зважаючи на перший погляд худорляву статуру, руки у нього сильні та накачані. Шия довга та витончена, але яка вростала у широкі плечі, що тримали на собі рюкзак.

- З нетерпінням чекаю на нашу співпрацю. – голос у нього оксамитовий. Сигарети у кишені сорочки тому доказ. Дана лише кивнула, не в змозі сказати слово. Зеновій махнув їй рукою, дозволяючи йти. Мар’ян ж сів на місце Дани перед столом хрещеного і щось зі запалом почав розповідати, доки Зеновій наливав йому випити. Доки Дана не закрила за собою дверей, то на спині відчувала погляд, від якого навіть литки покрились сиротами.

- Якась ти дивна. – голос Дмитра повернув її до реальності. – Зеновій вперше зрадив своїм принципам, а ти нуль на масу. Не здивуюсь, якщо той малий його син.

- Ага, позашлюбний. – почувся позаду голос Лева.

- О, Лев! – Софія зірвалась на ноги, усміхаючись широкою усмішкою. Дана любила її за це. За вміння подобатись людям і не бути нещирою у вираженні любові до інших. – Сідай. – вона посунула крісло з сусіднього столику і поплескала по сидінні. Лев вдячно усміхнувся у відповідь, на що Дана відчула як у серці вжалили ревнощі. Хоча Лев і був трохи ловеласом і відпускав чарівні усмішки іншим жінкам доволі часто, ніколи раніше Дана не переживала за ймовірну зраду. Таня називала це її відчуття інтуїцією детектива. Дана ж пояснювала собі це здоровим глуздом. З Левом було дуже легко, а будучи відданою партнеру, Дана і думати не хотіла і мала чого про зради. До цієї секунди. Тому що усмішки обох відразу згасли, коли Лев сів за стіл. Дмитро відразу ж напружився. Його інтуїція казала: стережись!

- Може ти щось знаєш про того Мар’яна? – запитала Софія. Вона оббігла Левові руки, що лежали на столі і схилила голову убік, відкриваючи шию, тому що волосся плавно збігло за спину. Дана закусила щоку зсередини.