3

Дана перегорнула сторінку календаря. Настало перше липня. Через два тижні вона нарешті піде у відпустку. Робота у банку подобалась дівчині, вона боролась за неї і була задоволена, коли отримала місце, проте зараз їй найбільше хотілось відпочити. Поїхати кудись з Левом, який лише кривив носа на пропозицію взяти удвох відпустки. Він був фінансовим аналітиком, як і Дана, але головував над ними. Лев пишався посадою – начальник групи і це за два роки роботи. Він зі шкіри ліз, щоб сподобатись за довести свою відданість праці. Тому що більшість людей бачили у ньому лише красеня з банку, який зовнішнім видом приваблює клієнток.

Дана усміхнулась, зробивши ковток кави. Вона відійшла від календаря та сіла за стіл на кухні. Сьома ранку. Телевізор щось енергійно розказував з вуст ведучої ранкового шоу, на плиті грілось молоко для пластівців, а Дана повільно попивала свою каву. Аромат напою наповнював її радістю. В університеті Дана привчилась до кави, до того вона пила лише чай. Покрутивши головою, дівчина відчула як штрикнуло десь внизу шиї. Чорт, вона вже зовсім розвалюється. Хоча їй лише двадцять сім. Не варто було вчора сидіти за ноутбуком допізна, вивіряючи звіт з бухгалтерії і лягти спати о третій ночі.

- Ще спиш? – до кухні зайшов Лев. Він уже встиг зняти футболку після пробіжки, щоб похизуватись рельєфом тіла перед своєю дівчиною. Разом вони були уже три роки, два з яких прожили разом. Проте Лев досі любив зненацька знітити Дану.

- Так, сплю. – повільно відповіла дівчина. Вона допила каву та підійшла до плити. Медові пластівці залила теплим молоком та взяла до рук ложку. Лев усміхнуся та потягнувся до морозилки. Витягнув він морозиво і розгорнув його. – Морозиво з самого ранку? Лев!

- Що? – запитав він, відкусивши добрячий шматок. – Загартовуюсь.

- Улітку? – докірливо поцікавилась Дана. – Ти тільки минулого тижня повернувся від хворої бабці. В тебе може бути ослаблений імунітет. А як захворієш? На роботі всі зашиються без тебе. А наступного місяця кінець кварталу.

- Боже, кохана, заспокойся. – Лев погладив дівчину по щоці. – Все буде гаразд. – він нахилився у залишив короткий поцілунок на носі Дани. І за мить зник, доїдаючи морозиво. Воно дивно пахнуло, подумала Дана. Ваніллю, ніби типово для морозива, але щось було особливим. Вона лише знизила плечима, не піддавши інтуїції чогось важливого. Морозиво про щось нагадало, от тільки про що?

Думати у неї не було багато часу. Дана, закінчивши сніданок, побігла збиратись на роботу. Хоч йти було недалеко, дівчина любила прийти завчасно. Зробити лад на столі, який після вчорашнього божевільного дня прогинався під паперами, заварити ще одну каву, сісти та спокійно прочитати ранкові новини. Лише потім, закінчивши ранкові ритуали на роботі, приступити до виконання завдань, які вона та ще четверо дівчат повинні зробити.

Дана слухала, як Лев співає у душі і тішилась, що встигла помитись доки він бігав. Вона оглянула свою білу блузку та спідницю олівець кольору бургунді. Взує вона мешти на шпильці, не дарма ж вона п’ять з половиною років вчилась на них ходити у Чернівцях? На очах легенько пройшовся олівець, виразивши густі вії та великі карі очі. Волосся Дана підняла догори, закріпивши шпилькою. Літо, як не як. Спека була з самого ранку.

Відійшовши назад, Дана покрутилась біля дзеркала. Та, зайва вага після народження Юсті так і не зникла. Хоч і сиділа вона на дієтах, ходила на йогу, животик все одно випирав з спідниці, литки здавались повними, та і щоки покруглішали. Дана сумно усміхнулась. Колись вона переживала за виступаючі ключиці, а тепер через те, що їх не видно. Але часу ще більше роздивлятись не було. Дана провела кілька разів темно-червоною помадою по губах, у колір свого волосся, та кинула її до сумки.

- Лев, я пішла! – крикнула вона. Хлопець лише крикнув «Добре!» і Дана вийшла з квартири. Добре було, мабуть, Леву приходити на десяту ранку на роботу, а не на восьму як їй. Але злитись Дана не могла. Його посада це дозволяла та і кохала вона Лева сильно. Мріяла, що він стане їй чоловіком і за законом також, що буде виховувати її доньку, що в них буде більш традиційна родина. Батьки не раз натякали, що хотіли б бачити Лева своїм офіційним зятем, але чоловік не спішив робити пропозицію. Натомість, його усе влаштовувало. Жити і зустрічатись з Даною було виграшним варіантом для нього. Хоч на роботі спочатку і ходили чутки – що такий красень знайшов у невиразній повненькій дівчині? Всі думали, що зійдеться Лев з Софією – бухгалтеркою, яка свого часу виграла міс міста. Але натомість Лев був з Даною, а Софія з Дмитром – охоронцем банку, у якому вони всі четверо працювали.

- Доброго ранку! – привіталась Дана. Дмитро мило усміхнувся їй. Чоловік був страхітливим з вигляду – два метри зросту, кремезний з купою м’язів. Його чорні лемківські очі могли наводити страх, але лише блимали добротою, яка ховалась за зовнішністю чоловіка. Дмитро підморгнув Дані.

- Доброго ранку! Чудово сьогодні виглядаєш! – дівчина махнула рукою.

- Ой, ти кожного разу це кажеш.

- І кожного разу це правда. – мовив Дмитро. – Ти сьогодні перша. Будеш каву?

- Не відмовлюсь. – сказала Дана, поклавши сумку на стілець. На столі дійсно був безлад. Дмитро зник на кухні і за мить почувся звук чайника, який почав кип’ятити воду. Сьогодні був з самого початку дивний день. Дана прокинулась до будильника, без причини вирішила нарядитись на роботу та і той аромат морозива досі літав у її ніздрях. Треба буде купити собі таке у обідню перерву.