2

Дана зловила себе на думці, що копати камінці на тротуарі стало її звичкою. Дівчина уважніше придивилась до носків на кросівках – вони були побиті і майже зіпсовані. Кросівки були блакитні але носки- аж сірі від пилюки вулиць та каменів. Від безпорадності всередині дівчина ще раз копнула камінець. Він покотився вперед і зник, впавши крізь решітку каналізації.

Дана була пригнічена. Розрив з Віталіком трохи поламав її плани та внутрішній спокій. Дурна сварка після випускного, і ось – вона тепер гарячково збирала документи до гуртожитку і змушувала себе не плакати. Пройшла любов – зав’яли помідори – думала дівчина. Бути у стосунках два роки і розійтися через таку дурню! І через що? Ніби вона не давала Віталіку другого шансу! Він сам його не захотів.

Дана не була ревнивою. Вона ніколи не забороняла Віталіку ходити гуляти без неї, для них було нормою не говорити день чи два. Особливо після закінчення школи. Попереду були важливі для них обох іспити і молоді люди поринули у навчання та репетиторів. Хоч Дана і не вельми любила вчитись, у неї був гострий розум і тому дівчина досить вдало здала перші два іспити. У атестаті оцінки сильно дисонували з результатами, на що деякі вчителі ховали очі від батьків Дани на випускному.

Але глибоко і далеко було Дані до оцінок та невідповідності. Немов грім напав на неї, коли Віталік через два дні після випуску заявив про розрив. Без жодних криків та претензій. Юнак просто сказав, що більше не хоче бути разом. Дана хотіла випитати чому, але хлопець лише махнув рукою на прощання і заблокував номер. Більше есемески Дани чи дзвінки не доходили до нього. Дівчина розуміла – десь вона прокололась. Чи постійними сварками у школі, то з вчителями, то з однокласниками. Віталік не раз казав, що йому уже набрид ярлик хлопця шкільної хуліганки. Чи, може, це нова дружба з Мар’яном? Дані було шкода новенького хлопчика, який боявся всього на світі. Дитина явно виросла у «тепличних умовах». Він боявся переходити сам вулицю, завжди хапаючи Дану за руку. Мар’ян не осмілювався говорити першим до своїх однолітків, він навіть не старався познайомитись з кимось. Здавалось, що Дани йому достатньо.

- Ти з цим малим проводиш більше часу, ніж зі мною! – Віталік за день до доленосного розриву сам почав цю розмову. Раніше він лише закочував очі, коли бачив малого. Дана старалась подовжити відстань між ними, але Мар’ян був немов реп’ях. Побачення тепер стали коротші, бо Дана пообіцяла покататись з малим на роверах, сходити в кіно, подивитись мультик у нього вдома.

Будинок, що виріс через дорогу прямо перед вікнами кімнати дівчини, всередині був ще шикарніший, ніж вона могла уявити. І водночас – пустий і неживий. Мар’ян як завжди щось белькотів, розповідаючи про нову машинку чи комп’ютерну гру. Дана оглядала коридори будинку. Фотографії, шикарні меблі та картини на стінах. І тихо. За два місяці їхньої дружби Дана не раз і не два бувала у гостях у хлопчика, але ще жодного разу не зустрічала його батьків. Цікаво, що б вони сказали на те, що їхній десятирічний син приводить додому дівчину на сім років старшу? Але дівчина відразу забувала про ці питання у своїй голові, бо хлопчак вилітав з кімнати з новою забавкою, яку хотів показати.

Дружба з Мар’яном розслабляла Дану. Поруч з малим вона хоч і почувалась нянькою, але водночас спокійною нянькою. Хлопчик був полохливим, але самостійним і не нав’язував розмову. Йому просто було необхідно, щоб поруч хтось був. І тією людиною для нього стала Дана.

- Не розумію про що ти. – відповіла Дана. Віталік закотив очі і відвернувся. Дівчина цього і не помітила, бо в цей момент набирала повідомлення Мар’яну, питаючи чи він добрався нормально додому.

- Цей твій підробіток нянькою. Тобі самій не надоїло? – хлопець зробив ковток холодного пива. Його щетина дозволяла йому вдавати повнолітнього у магазинах, хоча до вісімнадцяти Віталіку був ще рік.

- До речі, це ідея. Треба брати гроші в Мар'яна за наші прогулянки. – пожартувала Дана, відразу відчувши, що всередині стало неприємно. Її різкий язик знову ляпнув зайве. Віталік цього не помітив. Хлопець лише знизив плечима і простягнув Дані пляшку. Дана відчула себе лицеміркою. Як добре, що Мар’ян її не чув. Дівчина постаралась змінити тему розмови, не помітивши, що Віталік хотів щось сказати. Додому вона пішла спокійна, у плані інтриг та потаємних мотивів дівчина залишалась повним профаном. Але вдома увесь спокій вивітрився. Дана аж рота роззявила, побачивши сестру перед дзеркалом у її одязі. Це її колготи у сіточку, це її шкіряна куртка та її косметика. От же ж!

- Ей! – гаркнула Дана. Таня спокійно повернула голову. Вона нанесла на очі чорні тіні та підводку і якраз наносила на губи яскраво помаранчеву помаду. Виглядала дико. Аж майже мов повія. – Це мої речі! Ану, віддай! – вона кинулась до сестри і вихопила з її рук помаду.

- Не будь сукою і поділися з сестрою! – буркнула Таня і розвернулась до дзеркала.

- Ти знаєш що схожа на шльондру? – запитала Дана.

- Що тут за крики? – з коридору почувся татів голос. Дівчата  злісно зиркнули одна на одну.

- Тат, глянь як вона випендрилась на вулицю! Ніби на трасу.

- Закрийся! – Таня несильно вдарила сестру у плече. До кімнати заїхала мама у візку. Батьки водночас закотили очі і склали руки перед собою. Вони обоє знали, що скоро доведеться кричати щоб зупинити доньок від фізичної бійки.

- Вона як повія виглядає! – Дана підійшла до батьків і тицьнула на Таню пальцем. – Скажіть?