1

Камінець покотився по тротуару, закотившись під бордюр. Дана гучно зітхнула. Коробка з речами з, тепер колишньої роботи, була важкою. Власник ще й нагрубіянив. Дівчина пленталась дорогою додому, здуваючи пасма волосся з чола. Тротуар повертав нагору, на що юнка крізь зуби буркнула нецензурну лайку. Тепер доведеться придумати раціональну причину чому її звільнили. Богдані, або Дані, як називали її усі, окрім клятої вчительки з математики, було сімнадцять, вона закінчувала школу через місяць і нетерпляче чекала вступу в університет.

Робота у продуктовому магазинчику через два квартали давала Дані можливість трохи бути фінансово незалежною. І допомагати батькам. Після того, як мама опинилась у інвалідному візку, тато був змушений працювати з дому. Для вчителя це майже золота жила: проводиш уроки онлайн і отримуєш за це гроші. Але недостатньо, щоб покривати лікарняні рахунки та чеки за ліки. Тому Дана та її сестра Таня були змушені шукати підробіток. Менша сестра була більш фартова: вона обожнювала тварин, тому листочок про надання послуг з вигулу собак на дошці оголошень ОСББ біля під’їзду швидко знайшло клієнтів. Дана ж мучилась. Не те, щоб вона заздрила сестрі, але вона як старша відчувала на собі тягар відповідальності перед батьками.

- Приходь коли виповниться вісімнадцять! – казали Дані і закривали перед носом двері. Дівчина стомлено зітхала і викреслювала черговий пункт призначення. Ніхто не хотів брати її на офіційну роботу, доки вона не стане повнолітньою. У ту суботу дівчина майже стоптала ноги, доки не натрапила на малесенький магазин недалеко від дому. Вони лише відкривались і менеджерка, що постійно бігала туди-сюди, неуважно вислухала Дану. За документи її не спитали, на що Дана лише задоволено усміхнулась собі під носа.

Тому наступного тижня дівчина, уже влаштована на роботу касиркою в магазині, тішилась. Хоч робота і була марудною та майже нудною для дівчини її темпераменту, Дана мовчки терпіла усі негаразди. Руки в неї були швидкі, а клієнти перший тиждень лише приглядалась до нової вивіски, що майоріла зеленим кольором, тому їх не було багато. Власниця магазину взагалі не звертала увагу на Дану. Інколи дівчині ставало страшно, що її обман розкриють. Про вік її так досі ніхто не запитав, документів не просили, навіть паспорта. Проте згодом, після першої зарплати, вона заспокоїлась. Усе йшло як по маслу: гроші є, а те, що по суті, Дана порушила закон її мало хвилювало.

Але усе змінилось, коли приїхав чоловік власниці. Той чолов’яга був підозрілим та настільки скупим, що Дана дивувалась: як він взагалі вирішив відкрити магазин з дружиною, якщо йому шкода навіть знижку поставити на прострочене молоко?

Крику він наробив гучного. Дана досі відчувала бухкання перетинок у вухах. Вона уже майже не сперечалась з ним. Але менеджерка ще й обізвати її встигла. Винною, як завжди, виявилась сама Дана.

- Ну і стерва вона, та Свєтка! – буркнула дівчина, знову копнувши камінець носком кедів.

Але навіть звільнення не могло повністю зруйнувати трепет, що наростав у грудях. Ще місяць! І о! нарешті вона зможе з’їхати від батьків, відчути смак свободи в іншому місті. Віталік, хлопець, з ким Дана зустрічалась уже два роки, також вирішив вступати до Чернівців. Юна пара роздумувала про майбутнє життя разом, маленьку квартирку біля головного корпусу, яка перейшла Віталіку від бабусі у спадок та навчання на факультеті мрії. Усе має скластись якнайкраще.

Дана знову перевела подих, напруживши ноги. Вони боліли, бо коробка не стала легшою, дорога уже давно поповзла нагору. Залишилось ще якихось сто метрів до дому. Кортіло сісти і хоч секунду перепочити, але дівчина відкинула ці думки, як тільки вони з’явились у її каштановій голові.

Дівчина славилась у школі своєю самовпевненістю. Різка та гостра на язик, вона змушувала однокласників боятись, а вчителів втомлюватись від постійних розмов з батьком. Дана не боялась відгризнутись вчителю на незаслужене зауваження, заступитись за боязкого однокласника перед головним задиракою класу чи визнати, що це вона розбила вікно на першому поверсі. Підвищене почуття справедливості – саме так охарактеризував Дану батькам шкільний психолог. І не дивно: Таня була справжнісінькою бунтаркою, яка деколи таке виробляла, що на голову не налазило. Сестрі було чотирнадцять – якраз пік підліткових вибриків. І як Дана не старалась її напоумити, мала зовсім її не слухала. Віднєкувалась та махала руками. Лише батьків вона сприймала серйозно. Остап та Мирося, батьки дівчат, стомлено зітхали: одного дня довелось йти через обох доньок до директора. Таня знову курила за школою, а Дана вкотре нагрубіянила вчителю літератури. Проте, після материної хвороби, дівчата трохи заспокоїлись. На Дану схвально впливав ще і її хлопець. Віталік вмів заспокоїти запальну вдачу Дани, а вона в свою чергу нарешті навчилась миритись з кониками меншої сестри. Востаннє таке було два тижні тому, тоді Дана не втрималась і все таки буркнула в спину завуча матюк.

- Дано, доню, це вже занадто. Стільки часу минуло, а ти досі не вмієш тримати язика за зубами! – батько сидів на кухні, обкладений зошитами, що чекали перевірки, і відчитував доньку. Дана стояла навпроти, похиливши голову. Батьки ніколи не відрізнялись строгістю, тому Дана ніколи не боялась татових слів. Але їй було совісно перед ними. Дівчина ніколи спеціально не шукала проблем. Навпаки, вона старалась їх уникнути, особливо через маму, щоб вона не нервувалась зайвий раз, але не допустити бійки чи незаслуженої оцінки у журналі від вчительки фізики, Дана не могла пропустити таке. Але всі її намагання були марними. «Язик мій – ворог мій!» - казала їй мама. В цьому вона була права. Дана своїми протестами лише робила собі гірше.