Арстоцька? Ні ви помилилися

Правитель відразу зібрався поїхав збирати податки з сіл.

Сінторас же зайняв своє місце як начальник митниці.

«Колонна така довга… І всіх потрібно пропустити» — намагався не думати Сінторас.

-У мене тут товар спеціально для вас начальнику, — сказав один з людей, що хотіли пройти.

-Асистенте, збігайте до воєводи поки він не поїхав, дізнаємося чи хоче він бути частиною цієї схеми.

Він відправив якусь дитину замість себе. 

«Мене влаштовує» — подумав Сінторас.

-Ні він сказав, що ні.

-В’яжіть його, хабар конфіскуйте. А товар поки що хай тут постоїть — говорив Сінторас заповнюючи папери.

-Начальнику це якийсь порошок. І це точно не приправи.

Хлопчина знову побіг.

-Правитель сказав спалити.

-Тоді спалимо.

Багаття було дуже красивим.

-Яка перерва на обід? Неси їжу сюди, колона все ще пів кілометра довжиною, — сказав Сінторас

Наступного дня.

-Асистенте це все не має жодного значення.

-Ви про документи, що я вам приніс? А, на що ви розраховували бордель свідомо платить податки та заплатив їх ще свідоміше коли туди прийшла перевірка.

-Битва завершилася. У місті стало спокійніше так?

-Це правда, що злодюжок серед дня тепер не так вже і багато, а злиднів стало менше. Може це із-за того що митниця тепер у правильних руках?

-Митниця тут ні до чого. Просто тепер замість того, щоб гроші осідали у місцевому барі. Вони будуть осідати у скарбниці. 

-Може вам розвиватися знову почати?

-Я вже взяв уроки із фехтування від того ветерана й все ще продовжую.

-То може вам золота бракує? Правитель може і прибавку якусь організувати. А ще я бачив як Гарольд відлинює.

-Усе якось не те. Мені б стало в пригоді трохи тиші.

Ось Сінторас прибув у церкву й стояв. Вийшовши він почував себе спокійно.

  Робоча зміна начальника скоротилася. Він став ходити більш розслабленим. Він повернувся до бібліотеки й відвідував майстра. Він ходив до барда, проте не, щоб навчитися співати. Він шукав тексти пісень. 

«На моїй рідній землі пісні були набагато кращими» — сказав Сінторас барду.

«То може варто кинути усі сили на її віднаходження? Пуститися в мандри та розпитати усіх кого зустріну. Точно це буде саме тим, що мені захочеться робити» — подумав Сінторас

«А чим же я займусь як знайду дорогу додому? З лука піду учитися стріляти? Чи знову кину все, щоб знайти роботу до душі?» — продовжував роздумувати Сінторас.

І от він сидить в замку у дівчинки без словника разом з Гаріком й Ключником. За цими кріпосними стінами неймовірно тихо. І Сінторас почав слухати тишу. Тут ніколи не було ні звуку промов, ні співу хору. Тиша переставала дратувати. Страху за майбутнє ставало менше. «Раз я виборов таку посаду один раз, то зможу ще раз» — подумав Сінторас та Продовжував насолоджуватися, аж до тих пір доки не проснувся.

Потім він пішов прогулятися. Було щось в цьому приємне надзвичайно. Та вилізши на кріпосну стіну Сінторас почав просто дивитися на вид. Здавалося життя може тут і закінчитися. А жаліти ні про що він не буду зовсім. Колонна зникла знизу і потреби у 16-годинних змінах не було. Місто бідувало, а в князівстві наростала ще одна криза. 

«Мені не було до цього діла й на теперішній посаді я не міг цього вирішити» 

Князівство Снів

Чесно кажучи, друже мій Сінторасе тобі ніколи не було до цього діла, весь час поки ми тут були ти тільки про себе й бубонів. Раз тепер у тебе все добре, то може нарешті розв’яжеш мене?

-Ні Ключнику. Не я самотужки тебе прив’язував — не мені й відв’язувати.

Кінець уривка

Після припинення корупційних схем та виплати частини грошей за конфісковані товари, у Сінтораса була сума тієї скарбнички. Знання місцевих законів стало в пригоді, а знахабнілість попередніх митників дозволяло навіть неефективним обшукам бути вдалими. Сінторасу не хотілося повернутися на Забуті поля битви та кричати з усієї сили, аби не чути біль, бо його тепер нема.