… Щоб одного дня сказати досить

Сінторас прокинувся.

Навколо нього був сам лиш ґрунт. Земля все ще була коричневою, а у місті стояв знайомий сморід.

-Проснулись, командире? Гарно вам по потилиці заїхали — сказав один з міліціонерів.

-Хто це зробив?! Що з митницею?!

- Хтось з наших випадково. Ворог засів в сторожці та забарикадувався там.

-А що правитель? 

-Після того, як ми загнали ворога він кудись зник.

-Що він наказав?

-Чекати доки вони не здадуться зі спраги. Не забувай є ще інша сторожка та у них вдосталь друзів всередині міста.

«Раз все спокійно, то як тільки моя голова перестане тріщати я б хотів поговорити з одним із полонених» — подумав Сінторас

Зв’язаний у підвалі одного з будинків він сидів на колінах, поруч з ним стояв вартовий. 

-Чому ви не здастеся, знаєте ж, що робите погані речі — спитав Сінторас

Він просто мовчки продовжував дивитися.

Прекрасно розуміючи лицемірність фрази Сінторас все-таки сказав.

-Невже вам чхати на те, що ви приносите страждання усьому місту?

-Ти знаєш, як це бути солдатом? Іти в бій кожного разу чекаючи смерті.

-Так.

-А потім тобі кажуть, що ти більше не потрібен. І роби, що хочеш. І я вирішив чому б хоч трохи не пожити в радість.

-Чому в такий паскудний спосіб? І солдатів не викидають як непотріб.

-Хлопчику ти з якого світу? Невідома зараза губить міста, а бояри можуть забрати все майно, якщо захочуть. Я це зробив, бо я міг й ніхто не зміг нічого зробити, щоб мені завадити, Зв’язаний і дивлячись на мене спідлоба він посміхався.

Князівство снів

Вітаю знову друже мій, що настало цього разу?

-Заснув я. Доки сокири прибувають, і ми збиралися рубати двері встигло стемніти. 

Ключник почав розмиватися. 

Кінець уривка

Сінторас почав чути шурхіт і гупотіння та проснувся від них. У вікні повний місяць.

-Що відбувається? — спитав 

-Озброюйтеся. На нас скоро нападуть.

Міліція та гвардія стояла в повному озброєнні, доки правитель вдягав свої обладунки. Один з гвардійців виглядував із-за кутка.За кутком стояло два вози із мотлохом, що служили барикадою. Поруч з возами стояло двоє людей, що були в дозорі цієї ночі.

«Вони п’яні?» — звернув увагу Сінторас

Їх було десь людей сорок добровольців, що стояли натовпом, позаду натовпу були міліціонери та п’ятнадцять гвардійців у дві рівних шеренги. Й ніхто не промовив жодного слова. Разом з трьома зброєносцями правитель з живим обладунком вийшли та стали між гвардійців в центрі.

 В обох дозорних влучили стріли, та обоє попадали. Пролазячи під возами нападники розділивши стрій почали розділятися шукаючи їх. По команді правителя, із гучним криком вони побігли в їхню сторону. Лише гвардійці не розірвали свій стрій. Почувши перші крики болю два натовпи врізалися один в одного. Повз вухо Сінтораса просвистіла стріла врізавшись в старий шолом одного з добровольців. Захасники спробували притиснути нападників до возів. Сінторас бачив як від ударів падають юнаки. Проте їхнє місце відразу займали старші й уміліші. 

«Штовхай!» — помітивши, що позаду ополченці збирались тікати, побачивши втрати, Сінторас спробував відновити мораль.

Наступна стріла влучила йому праву руку, крикнувши від болю він подумав про втечу. Після ворожого поштовху Сінторас впав на спину і дивився як кров відблискувала від ворожого леза. В секунду як його спробували проштрикнути, від удару булави по потилиці нападник гепнувся прямо на нього. Швидко піднявшись і крикнувши від болю Сінторас побачив, що битва була завершена.

Згадавши хто він, через сильний біль, він огледівся. Поруч з ним стояв старий ветеран, що тренував міліціонерів й двоє інших добровольців. Усі інші були зайняті пошуком здобичі, або уцілілих ворогів. 

-Гарольд, до сторожки! — крикнув Сінторас.

Втомлений та з тваринним вищиром він прислухався до наказу і пішов його виконувати кликнувши на ім'я кількох інших міліціонерів.

До Сінтораса ж підійшов його старий знайомй.

-Швидко ж ти піднявся, асистенте. Дивись на мене. Добре, що не витягнув стрілу.

Лікар сказав, що зараз припалить рану. 

«Я був у чотирьох різних стоматологів одна з них намагалася витягнути мені нерви хвилин 15 це схоже на-а-а-а-а-а» — думав та почав кричати Сінторас.

Сонце почало вставати. Лікар спробував почати розмову

«Якщо в тебе є броня, а в таборі є лікар, треба бути вкрай невдачливим, щоб померти, ти здивуєшся скільки на війні людей під час бою, просто втрачає свідомість, або залишається живими лише з легкими пораненнями»

Проігнорувавши лікаря, Сінторас покульгав до Гарольда.

Проте зустрів воєводу та обладунок сера Балана, що чекали доки двері в сторожку прорубаються. 

Двері були зламані, та збивши з ніг захисника, сер Балан увірвався всередину, позаду нього був воєвода зі своєю гвардією і потім залишки добровольців. Потім обігнувши усю стіну повністю вони зайшли в іншу сторожку і знайшли її порожньою.

Серед людей воєводи в одязі гвардійця Сінторас побачив того самого полоненого.

-Він погодився зрадити їх за гроші. І він буде моїм радником з питань війни, — відповів правитель на німе питання.

 Очі Сінтораса злипалися, його живіт урчав, а рана пекла. Зі стіни було видно як ведуть полонених, а на площі було лише кілька скромних погрібальних багать й десятки людей, що плакали. Сінторас поглянув на небо.

«Сьогодні ми перемогли»