Зустрівшись з проблемою, яку ти не здатен вирішити за день, ставай сильніше…

«Не примінюй сучасні закони та мораль до 12 століття»

-Вітаю вас пане начальник.

Асистент Сінтораса зі стривоженим лицем стояв перед наметом, а позаду нього стояли четверо з міліції, яка вже налічувала двадцять шість людей.

-Що таке друже мій?

-Ви дивно говорите… Сер митники зігнали усіх наших у будівлю і погрожують її завтра підпалити, якщо ви не явитесь і не скажете, що покидаєте це місто назавжди.

«Що ж робити що робити? Брати уроки фехтування вже пізно. Ми усім гуртом не могли їх перемогти, а тепер нас всього четверо. Що робити? Я відправив листи з проханням прибути на поміч десь місяць тому усім кому знав» — почав панікувати Сінторас.

-Начальнику може, попросимо у когось допомоги?

«Я почав це, щоб перестати страждати злидарюючи. Мені прямо сказали, що без бою мені цього не дозволять. Якщо доведеться обирати перед страхом смерті заради спроби покращення життя, та перед продовженням злидарювання? Вибір був очевидний.

 Погляд асистента був сповнений надії? Я що раніше всіх здався, доки переможець ще невідомий?» — подумав Сінторас

«Сінторасе пам’ятай навіть князі просять допомоги. Чесно кажучи вони це роблять, напевно частіше чим будь-хто інший» — згадав Сінторас слова князя.

-За мною — скомандував Сінторас

-Куди ми йдемо? — спитав асистент

За Сінторасом рушили усі вартові разом з асистентом. Ніхто не промовив жодного слова.

-Я справді все ще боюся зовсім не страшних речей.

-Ви про що?

Вони стояли перед брамою цитаделі правителя. Вони зайшли та перервали засідання. Правитель вийшов і почав уважно слухати. Сінторас став на коліно і дивлячись правителю в очі почав говорити.

-Владико, працівники митницю перехитрили нас і замкнули двадцятьох людей і погрожують їх підпалити, якщо я не покину місто, я пообіцяв їм сьогодні прийти, і я прошу вас виділити гвардію, щоб відбити нашу митницю.

Проте поруч з правитилем стояла ще одна людина. Один живий обладунок з яким Сінторас бачився.

-Вітаю, Сінторасе до мене дійшов ващ посланець із проханням прибути на допомогу.

Як виявилося коли теперішні митники почули, про збір добровольців вони почали переговори з воєводою. Коли вони це зробили він найняв гвардію.

Йдучи провулками, разом з правителем вони підійшли до будинку і легко взяли в полон тих людей що охороняли будівлю з полоненими. Звільнивши їх вони почали йти прямо до входу в місто — митницю. Коли сони підходили все більше люду збиралося і звідусіль було чутно шепіт. 

Сінторас виліз на поміст.

- Ми повинні розбиратися з тиранічними податками та днями шукати їжу! Нас покинули з нашими страхами! Проте зараз купка гадів вирішила краще жити нашим коштом! Ми не можемо працювати, нам нема чого їсти через них! Знайдіть в собі сміливість перестати страждати! Долучайтеся до нас! Хай наші муки припиняться! 

Уривок історії Родеріка та Надії

«Труни ведуть до купки гадів, що керують митницею? В цьому точно замішаний тамтошній воєвода» — вирішив Родерік.

Це пояснює звідки беруться відносно свіжі тіла, просто, ніхто не звертає увагу на селян, які бажають перетнути митницю. Їхні сім’ї впевнені, що з ними щось сталося на дорозі, а іншим людям просто немає діла.

«Проте зверніть увагу Родеріку, що вони це робили систематично, спочатку, вони привозили тіла до прикордонних сіл, потім вони почали лишати заразні, лише потім вони почали класти їх в катакомби, та населені міста.»

«Гаразд тоді вперед нам потрібно дістатися того міста.»

«І зробити, що?»

«Знайдемо там найманців та спробуємо розібратися, сподіваюся ти не прогулювала уроки фехтування.»

Кінець уривка