Боягузи захищають життя. Хоробрі захищають його якість

Сінторас повернувся до міста зі скринею повною золота, а з правого плеча у нього стирчала сокира.

За два дні до того

Того дня в одне із сусідніх міст збирався караван. В обмін на обіцянку, про те, що Сінторас перепрацює коваль дозволив йому піти. 

Ось Сінторас пере його улюблений капюшон. А ось він разом із торговим караваном закінчив свою подорож, та стоїть перед брамою міста, яке наче підкоряється Мордреду.

«Хапай його!» — крикнув один із вартових.

Сінторас здригнувся. Потім почав оглядатися. І побачив як вартові скрутили лідера каравану. 

Бордель церква і кріпосні стіни… «Все моє улюблене» — подумав Сінторас

 Весь день він шукав поміж старих діжок і брудних канав. І під поміст він залазив. І навіть видерся на одну із веж.

-А ну геть звідси! — крикнув вартовий.

Проте всюди було порожньо. Нудно було. Потім Сінторас зайшов у церкву на службу. Там завжди було нудно.. У місті якраз був цирк. Ведучий запрошував добровольця на сцену. Сінторас вийшов. Він здивувався після першої сокири, спокійно відреагував на другу, і дещо занепокоєний дивився як свистить третя. А потім закричав, бо цей йолоп влучив сокирою прямо в плече. З цирку пролунали оплески. І на сцену полетіли гроші.

Коли Сінторас спускався зі сцени працівник цирку дав йому невеличку грошову компенсацію та припалив рану.

-А-а-а! — кричав Сінторас.

 Та випроводив, а після милої розмови те що стирчало з Сінтораса стало ще однією компенсацією. 

Після розмови Сінторасу щось стрельнуло в голову. Попрямувавши до місцевого шинку, зайшовши за куток, він почав трощити заляпаною кров’ю сокирою підлогу. Тиша була наче на тому похороні. Потім Сінторас витягнув скриню. Зрадівши він взяв її із собою. Та побіг з так швидко як міг.

-Чув, що Мордред пропонує якомусь мисливцю на чудовиськ місце в королівському дворі. Постійні контракти та житло. Щастить же якимось гадам — скаржився один з перехожих.

-Той мисливець вигнав з міста чудовисько, що каналізацію зайняло і вимагало данину — пояснював йому інший перехожий.

Вийшовши за браму Сінторас попрямував прямо по дорозі додому. Корні дерева перегородили її. Поранений і зі скринею в руках він пішов шукати обхідний шлях. І зайшов в гості до білочки. Вона налила йому чай із шишок у кухоль та запросила поговорити. Сінторас нічого не зрозумів з того що вона казала. Продовживши свій шлях до нього заговорило дерево.

-Ти за мудрістю явився до мене? — сказало дерево

-Не зовсім, пане, а де тут вихід, бо я заблукав і ваші коріння перегородили мені шлях — говорив Сінторас

-Це справді твоє бажання?

-Дізнатися де вихід з цього місця? Так безумовно.

-Просто розвернися і йди прямо.

-Перед тим як я піду я б хотів дізнатися, ви взагалі хто такий?

-Я той хто керує цим лісом. І той хто оберігає його.

-Ага, тоді дякую за чай, що зробила мені білка, до зустрічі.

-Білки не роблять чаю.

Що? Це було єдине питання в голові Сінтораса доки він виплентувався з лісу. Доки Сінторас виходив він допоміг розділити зібрану їжу між найстрашнішими із хижаків — їжаками. Визначити хто матір цієї олениці. Домовитися із бджолами про розділення території. І вмовити кабана покинути лігво і піти копати трюфелі, щоб прогодувати свою сім’ю. 

«У мене вийшло попрактикуватися у командуванні. Клас».

По дорозі назад Сінторас зустрів Анджея, із людиною на плечах. Вона була без свідомості. А от обличчя Анджея виглядало дещо наляканим.

 Дорога додому пройшла тихо. Сінторас дійшов до місцевого, який не є його другом лікаря і повернувшись в майстерню лежав до кінця дня. 

«Як же це приємно. І привід є. Хоча командири лежачи на носилках ведуть війська уперед. Проте не я. Від мене буде більше толку, якщо я розвернуся і засну…»