Вважається подвигом просити про допомогу

«Піві живуть на півіночі»

Людина вдягнена в робу минула торговця, що кликав його купити товар, минула церкву, минула перехожого який збирався щось запитати, він підійшов до Сінтораса, — «Чому ти злидарюєш?» 

- Бо тут нема роботи яка мені підходить я боюся, що застрягну на ній 

-Ти не можеш застрягти, якщо ти вже застряг. Я не все життя був священником, доки я мандрував я брався за будь-яку роботи аби вирушити далі. 

-Звучить розумно. 

-Пішли зі мною, на церковній кухні тобі щось знайду.

Всередині мене Сінтораса один лиш страх. Йому дуже швидко набридло голодувати. Йому набридло незрозуміло із-за чого марнувати по десять годин вдень.

Навіть з цими думками він йшов та стукав у ще одні двері, здається тут набирають водоносів.

-Ось ваші відра потрібно очистити вигрібні ями.

Чи щось схоже на водоносів.

-А якщо там буде зайнято? — цікавився Сінторас.

А після питання начальник насупився і почав говорити роздратовано.

-То чекаєте доки звільниться.

-А якщо хтось провалиться?

-То кричіть і чекайте доки вас не витягнуть.

І от робочий день закінчився. Від Сінтораса тхне. Він настільки втомлений, що йому думати важко. Від учора він нічого не їв. 

«А де я буду ночувати?» — подумав Сінторас.

«До церковника йти йому просити якось не хочеться»

Сонце сідало. 

«Якось незручно стукати у кожен дім й просити переночувати»

 Доки Сінторас сумнівався, сонце сіло. Поклавши відро під голову він спробував заснути. Проте поглядаючи на місяць який все підіймався і тремтячи від холоду, очі у нього вийшло зімкнути лише на світанку. 

Новий день — учорашня втома. Доплентавшись до місця роботи Сінторасу стало зрозуміло, що вже полудень. 

«Знову таскати відра… Ненавиджу. Ні розвитку, ні вдячності якась лакейська робота» Сінторас побачив знайому людину. На нього накотив сором.

«Сер це погано схоже цього разу…» — десь всередині Сінтораса почав панікувати ад’ютант сила волі.

«Сором це страх того що ти не гідний того, щоб з тобою зв’язуватися. Ще ніхто не вважав ганебним працювати на некваліфікованій роботі» — неочівкувано для себе, заспокоїв себе Сінторас.

-Ад'ютанте Сила волі ти знову паніку розводиш? Все гаразд» — заспокоїв ад’юатанта головнокомандувач.

-Вітаю вас Ще раз пробачте за той випадок з кинджалом — він забув додати, що тепер ніколи не виймає його з чобота.

-А, то ти порядніше чим я думала, — розчаровано відповіла дама. 

Все ще втомлений з учорашнього дня, коли Сінторас ставив відро на землю, щоб привітатися, трохи нечистот вилилось на її взуття.

Посмішка розквітла на її обличчі. 

-Я не хотів. Я не спеціально. Це чиста випадковість — почав панікувати Сінторас.

-Знову не попросив вибачення, то ти все-таки з тих людей які почнуть працювати із відчаю, — її голос ставав вище, а обличчя почало червоніти, — і будуть використовувати втому, як привід зриватися на інших. І коли тобі сподобається таке життя ти будеш, доводити мене, кожного разу і тоді коли я дізнаюся, що ти кинув роботу на другий день, ти скажеш, що це я в усьому винна і тоді… Ей ти куди? Ти ж наче був втомлений.

- Пробачте у мене з’явилися термінові справи.

- Гаразд до зустрічі побачимось ще — кричала вона з радістю в голосі.

«Боже пробач, що я сумнівався в тобі раніше, проте прошу, будь ласка, вбережи мене від неї» — шепотів собі під ніс Сінторас

 Коли Сінторас втік, то він почув знайомі голоси юнака і дівчини.

-Чому ти така весела? Невже тобі настільки подобається займатись будівництвом? — спитав юнак.

-Начальник казав, що у мене гарно виходить і просив мене залишитись назовсім, — відповіла дівчина.

-Чомусь мені він такого не пропонував.

-Може просто через те, що ти такий слабенький і постійно пускаєш, то каміння, то розчин.

- Ще одне криве слово і я виллю цей розчин тобі на голову.

- Давай без цього, я не хочу, щоб від мене смерділо до кінця дня.

- О, справді? Боїшся що на наступному підробітку замовлять не тебе?

Розчин все-таки вилили, проте не на дівчину.

Сінторас пішов за місто, щоб уникнути поглядів перехожих вийшовши за браму і пройшовши глибше в ліс, сів біля найближчого дерева.

«Може кинути це все?»

Штаб військ Порядку внутрішнього світу Сінтораса

День сьомий

-Наші резерви виснажені — підкріплення хобі нема, сил самопідтримки стає все менше. — підсумовував головнокомандувач.

-Як же припаси робочої атмосфери? — спитав ад'ютант Сила волі, не спавши останні два дні.

-Вони перестали надходити.

-Чому сили залежностей нас не атакують? 

-Схоже їх стримує бар’єр «Я роблю те, що вважаю правильним для вирішення ситуації»

Кінець уривка

Дивитися у ліс Сінторасу було неймовірно приємно.

 «Я стільки часу спокійно жив без благ цивілізацію в якій я виріс. Наче нічого страшного не сталося. Наче усе, що було раніше просто примарний спогад»

 Сінторас закрив очі….