Яким вузьким здається світ

«-Це нахцерери.

-Цернах що?»

У лісі Сінторас з Анджеєм не зустрічали живих тварин, навіть пташки покинули ці землі. Поодинокі кістки та шум вітру. Разом з добровольцями з сіл підійшли до печери й почали будувати вогнище перед лігвом чудовиськ. Усе йде прекрасно, що може піти не так? 

Шістнадцять годин після описаних подій…

  «Заметіль та сніжна пустка… Коли клімат встиг так сильно змінитись? Коли я тут опинився? » — подумав Сінторас

Сінторас почув чвакання щелепи нахцерера позаду себе. Ноги Сінтораса боліли від довгого бігу й дрижали від холоду. Він обернувся і не побачив чудовиська, яке гналося за ним, там стояли дві живі статуї зроблені з льоду.

-Вітаю, мандрівнику, що заблукав. Що привело тебе сюди? — це був голос летючої блакитної феї, що створювала заметіль навколо себе.

Печера. Біле світло було єдиним, що я бачив. Я відчував своє тіло, проте я бачив тільки біле світло, бо очі закотилися.

-Вітаю, мандрівнику, що заблукав. Що привело тебе сюди та чому ти впав головою в сніг? — спитала фея знову.

Я поняття не маю, що зі мною розмовляє. На мені лежало тепле та смердюче хутро. Мої кінцівки все ще дрижали, а холод, здавалося, йшов із середини мого тіла. 

-Роботу я шукав за гроші.

-Для чого тобі були потрібні гроші?

-Я хотів знайти місце поруч з майстернею і бібліотекою і, щоб неподалік були князівські радники, у яких можна вчитись.

-Чи знайшов ти їх?

«Їх? Тих створінь, через яких ми сюди прийшли?» — подумав Сінторас.

-Ні, ми вигнали нахцерерів з гнізда й схоже зараз вони почнуть розоряти округу.

-Щось ще пам’ятаєш з того, що сталося? — фея помітила, що Сінторас змінив тему, проте побачивши в якому він стані, вона стала вкрай ввічливою.

Сінторас згадав промову. Він згадав, що говорив її перед всіма селянами. Потім Сінторас згадав, що староста запропонував розпалити багаття, Анджей в цей час пішов перевіряти ліс та наказав його чекати.

Сінторас слідував його наказам безумовно. То була не промова, він намагався відмовити їх. Тоді чудовиська вилізли, а селяни розбіглися.

-Жаль. Проте я питала, а чи знайшов ти це місце?

-Яке місце?

-Те, яке ти хотів знайти. Чи воно взагалі існує? Чи його доведеться будувати? 

-Ні, не зовсім. Точніше я поняття не маю.

«В цій печері я почував себе як вдома, теж холодно і немає чого їсти» — подумав Сінторас.

 Уривок історії Родеріка та Надії

Пошуки привели Родеріка у швейну майстерню. Коли Надія сказала, що Антоній теж з одного світу, та після того, як вони почули, що з ним сталося в місті вони вирішили відправитись вдвох на його пошуки. Родеріку, ж просто обридло перебирати папери, а спроба знайти людину яку оточуючі вважають його сином, хороший привід покинути табір. А те, що сином його вважають лише через те, що він був два дні на троні чутки, як це буває, не рознесли.

-Ти наймала Сінтораса? Так він себе назвав? Ти описуєш того кого ми шукаємо тільки чому в нього таке паскудне ім’я? — розпитував Родерік.

- Чого я хочу? Не знаю напевно грошей, — сказала швачка, що продавала перлини з іншого кінця приміщення.

-Ти говорила з ним? — спитав Родерік.

-Він повіявся в шинок. Серед білого дня, потім він сказав, що йде звідси та, не пояснюючи більше нічого він нічого пішов.

Потім Родерік разом з Надією зайшли в шинок.

-Красиве кільце у вас, тільки чому воно в землі? — звернувся Родерік до хвойди.

-Це маскування спеціальної марки, щоб жоден ювелір не скопіював його та не скористався впливом моєї сім’ї.

-Наскільки могутня ваша сім’я?

-Не має значення… То ви шукали однорукого Сінтораса? — Якийсь дворянин із заходу, що зараз сидить у в’язниці Мордреда, казав, що до них разом з Анджеєм навідувався такий під час завдання.

-Чому дворянин у в’язниці?

-О, ви не подумайте погано про нашого правителя, напевно, він зробив щось, що загрожує державі. Кажуть, Мордред дядька князя стратив, бо той розказував підданим, як обійти сплату податків. Ще кажуть, що він дуже шанобливо хоронить во…

От Родерік та Надія в тронній залі

-Це чиста правда так і було. Говоріть з ним, я нічого проти не маю, — сказав Мордред, коли ми прийшли з проханням до нього.

-Родеріку, яке зараз століття? 

-Дванадцяте.

-Навіть, якщо Мордред пережив битву на Камланських полях, хіба він не повинен вже вмерти від старості? 

Вони вдвох вийшли за місто, коли поруч з ними верхи на коні проїхав живий обладунок Мордред, разом з ними було ще вершників сорок.

-Дійшли вісті, що із-за дій якогось однорукого ідіота на півночі чудовиська розплодились. Мені якраз стало нудно. Їдьте з нами, якщо хочете. — Сказав Мордред, та не чекаючи відповіді поїхав.

Збігавши назад в місто, Надія привела коней, на яких ще в таборі вони встигли поспіхом навчитись триматися верхи. Мордреда вже не було поруч, проте вони сподівалися його наздогнати.

-То що, Надіє, чого ти чекаєш від цієї поїздки?

-Сподіваюся, ми знайдемо кого потрібно і я зможу закінчити мої заняття якнайшвидше.

-Тобі вони подобаються?

-Не сильно.

-А чого ти хочеш?

-Нашої перемоги.

-Війна скінчилася місяць назад, ти повинна пам’ятати такі речі, якщо збираєшся видавати себе за місцеву.

-Я про наші пошуки. І про життя Антонія.