Сильний отримає недоступне, слабкий втратить те, що має…

«В Антонія не було коханої, проте у нього ще не було друзів»

Антоній відчував, як пробиває повітря від швидкості своєї ходьби, дивлячись в землю. Інший світ… Серцебиття пришвидшилося, пульс збільшувався, а всередині нього холоднішало. Єдина річ, що була в нього в руках — це дорогий одяг разом з кулоном. Такий самий символ був на місцевих прапорах. 

«Раз я тримаю одяг значить він мій, а тут холодно» — подумав Антоній вдягаючи його.

Вийшовши із-за кутка в новому одязі, неочікувано Антоній відчув тупий біль в голові та грудях від того, що врізався в незнайомця.

Перед тим, як почати говорити він помітив, що поверх обладунку на незнайомці була вдягнена блакитно-жовта тканина. Проте Антонію все ще було боляче.

-Куди преш?! Кому ти служиш? — розлючено спитав Антоній.

-Місцевому правителю…

-Тоді слідуй за мною.

-Буде зроблено мілорде, — видавила з себе незнайомка, стримуючи бажання вдарити Антонія. 

«Де ж мій дім? Напевно в замку, проте раз сонце ще не сіло то прогуляюся містом» — подумав Антоній.

Стіна… Напруга від висоти, вітер та тепліше сонце. Сморід, який панував у місті перестав відчуватися. Дійшовши сюди, ноги Антонія по щиколотку разом з низом плаща були брудні. Було видно близько двохсот будинків. І з цілими дахами було штук тридцять і церква. 

За стіною було видно ряди із кількох сотень наметів. 

«Можливо облога», — пронеслося в Антонія в голові як пояснення місцевої розрухи. Коли він спускався зі стіни, ніхто не посмів його спинити. 

Церква… Був полудень, тому людей було небагато. Лавок не було, усі люди стояли. Служба закінчилась і Антоній вийшов звідти та пішов в сторону свого дому. 

  По дорозі назад Антонія знайшов бордель, проте довго біля нього він не затримався. 

«По-перше, я не такий, по-друге, у мене не було грошей» — подумав Антоній, — «Мені дев’ятнадцять років, може все-таки зазирнути? Ні я не такий, точно не такий» — продовжував думати Антоній.

Червоні тканини. Приємні аромати та тиша. Це був найприємніший заклад з усіх інших у місті.

-Як твоє життя?, — спитав Антоній тихим рівним голосом.

-Жахливо, ненавиджу його, хочу повернутися на кілька років назад й все змінити, — відповіла йому працівниця борделю.

-А що саме сталося?

-Я втекла з весілля й через це ми не вклали воєнний альянс. Армію мого батька розбили, через це й тепер я працюю тут.

-А розкажеш більше про ситуацію. Як звали правителя, як звали твого нареченого, якого року це сталося і який рік зараз? Скажи це і я допоможу тобі лише тоді…

Коли час закінчився, Антонія випхали, та він пішов до замка.

 В замці не було правителя. «Невже я — він?» — подумав Антоній. Знайшовши покої, його здивувало як тут було тісно. «Гаразд, сяду за місцевий трон і буду чекати чи не прийдуть люди яким щось потрібно. Чи ще погуляти?» — думав Антоній.

Вечоріло.

Тільки зайшовши до зали, Антоній бачив стіл і з дорогим дерев’яним стільцем і двома звичайними. Сівши, він дивився у стіну.

-Пробачте, правителю, люди яким потрібне ваше рішення приходять з іншої сторони.

«От паскудство» — пронеслося в голові в Антонія.

Розібравшись в яку сторону дивитись він запросив першу людину та почав слухати.

-Допоможіть, будь ласка, після сплати податків мені немає чого їсти, я не доживу до кінця тижн…

-Поверніться, будь ласка, через тиждень і покличте наступного.

«Як я можу щось радити? Я навіть не знаю, як місто називається» — думав Антоній.

Повернувши голову він бачив як незнайома людина, в якого він сьогодні врізався, з піднятою головою й рівною поставою стояла позаду нього. Людина подивилась на Антонія, її живіт забурчав.

Антоній запросив другу людину.

-Мої рідненькі, мої любі, навіщо ви їх забрали? Вони все, що в мене було.

-Повторюю ще раз, вони були реквізовані, арбалети вам повернуть після кінця облоги.

Наступна людина.

-Мене пограбували серед білого дня, будь ласка, мені нема чим платити податки.

-До поліції зверніться, наступний.

-У нас немає поліції.

-Тоді це ваша проблема, наступний.

Після того, як людина кинула камінцем в сторону Антонія, варта її витягнула.

Антоній запросив наступну людину.

-Я цілий місяць працював над цим кинджалом, який ви зараз тримаєте в руках. Це дуже тонка й дорога робота. Він вкрай міцний, не дивлячись на його вид. Що ви робите? Для чого ви передаєте кинджал цьому солдату? Ні, не згинай його, ЗУПИНИСЯ!!! *хрясь*

Так день і скінчився, Антоній, помітивши темноту на дворі та наявність охорони поруч, так і заснув за столом. Звичайно, перед цим їм принесли вечерю. На руках слуги, що говорив з Антонієм, були десятки синців. Запросивши до вечері незнайомця, Антоній нарешті побачив його без шолома. Її волосся виявилося білявим та зім’ятим. Як тільки вона зняла рукавиці, на її руках був чорний манікюр. Антоній би не звернув на це увагу, якби він не блиснув на світлі.

-То як вас звати? Це у вас лак? — спитав Антоній.

-Надія. Так він. 

-Просто, щоб впевнитися точно, що ми з одного світу. Хто зараз Президент України?

-Зеленський. Знаєте, як для чужинця в цьому світі ви дуже швидко захопили владу.

-Дякую. До речі можете зайняти один з вільних покоїв. І коли поруч, будуть інші люди при звертанні додавайте слово владика. 

Уривок історії Надії

Зранку наступного дня Надія відразу прибула до правителя, котрий тільки починав снідати.

«Так от, владико Антоній, чи відправитеся ви з нами до катакомб? Людина, що назвалася вашим радником з фінансів, сказала, що це нагальна проблема»

«Звичайно, Надіє, тільки візьми з арсеналу справжній обладунок замість декоративного»

Наче справжній правитель, Антоній в одну руку взяв меча, а в іншій тримав факел і пішов першим, разом зі своєю вартою.