7 частина

Вдома я нарешті зняла свою сукню і ті ненависні підбори, через них мої ноги нили від болі. Змила вечірній макіяж, мені так шкода було змивати таку красу, тому я зробила декілька фотографій, і завантажила в Інстраграм. Одразу прилетів лайк і коментар від Алі.

Що за краса?!

І ще тисячу смайликів вогника.

Я посміхнулась, але ненадовго, бо мені одразу прийшло повідомлення від руденької.

«SOS. Ти зараз зайнята, якщо ні, то можна я тобі зателефоную?»

«Звісно, дзвони».

Через секунду мій телефон задзвенів, на екрані висвітилась фотографія Алі.

- Ало, що сталось? – одразу запитала я, навіть не привітавшись.

- І тобі привіт, - втомлено відказала подруга.

- Привіт, що сталось? – знову накинулась я.

- Як твій вечір? Як пройшов захід? Було весело?

- Ну якщо чесно, то не дуже. It was so boring. Проте зараз це неважливо, важливо те, чому ти так раптово телефонуєш.

- Але я ж запитала, чи ти зайнята, - ображено відповіла Аля.

- Ти зрозуміла, що я мала на увазі, - сказала я суворим голосом.

- Ну там така довга історія…

- Нічого, я почекаю. Нікуди не поспішаю і готова тебе вислухати.

- Добре, розповім.

* * *

Щосуботи сімейство Леонтовичів проводили свій час із родиною Кравчуків. Це було накшталт їхньої традиції. Дві родини дружила ще давно, що сама Аля непам’ятала в який момент Кравчуки стали в їхньому будинку очікуваними гостями. Вона настільки звикла до них, що бувало їй було дивним, що якогось тижня вони не зайдуть до тітки Надії, чи то вона не зайде на горнятко кави але насправді, таке ставалось рідко.

Тому зараз Аля стояла навпроти гарних здорових темно-коричневих дверей. Сьогодні вона була гарнонафарбована з маленькими коричневими стрілками, які вона нафарбувала тінями. Профарбувала свої й так довгі та густі вії новенької чорною тушшю. Трохи рожевих рум`ян на обидві щічки та хайлайтеру на вилиці, кінчик носа та у кутики очей. Завершенням її макіяжу був прозорий блиск для губ. Дівчині подобалось фарбуватись косметикою, так вона почувалась впевненішою, а тим більше сьогодні їй дужче хотілося бути впевненою, бо сьогодні вона побаче Гліба.

Двері відчинились, з них вийшла жінка, яка доволі молодо виглядала на свій вік. Темно-каштанові кучері  розсипалися на тендітних плечах. Очі медового коліру яскраво засяяли:

- Нарешті ви прийшли. Я так вас зачекалась, - жінка посміхнулась та почала по черзі всіх обіймати. – Славко, йди сюди. Оля, Аліна та Михайло вже прийшли, а ти ще десь там вештаєшся.

- Йду-йду, люба, - пролунав чоловічий голос, і через секунду біля господині з`явився Славко: - Нарешті ви прийшли, а то вже такий голодний. Михайло, що там, як робота?

- Починається, - роздратовано сказала господиня. – Про роботу поговорите в інший день. Сьогодні у нас святкова вечеря.

- Дійсно, Михайло, - погодилася мати Алі.

- Дівчата, це дуже важливе питання, цілий тиждень чекав, аби поговорити з своїм другом, Надю та Олю, простіть мені такий гріх, - з жалем сказав Славко.

Всі хором засміялись.

- Ой йдіть вже, - жартівливо замахнулась на чоловіка пані Надія.

Чоловіки попрямували до вітальні обговорюючи справи по роботі як і казав Славко. Господиня же повела гостей до світлої та просторої кухні. Все було обставлено дорого і зі смаком. Кухня було начисто прибрана, так наче, в ній давно не готували, проте насправді пані Надія була зразковою домогосподаркою. Їй подобалось прибирати й готувати смачну їжу для своїх чоловіків. Сьогоднішній вечір не був виключенням, Надія повела дівчат до кухні, аби повихвалятися стравами, які вона приготувала за новим рецептом і, звісно ж, їй хотілося поспілкуватись, про своє жіноче, а наймолодшу з Леоновичів вона сприймала як свою подружку, тому не соромилась при дівчині розповідати різні плітки рідного міста.

- Доки ми ще чекаємо Гліба, може випємо по горнятку кави? – запитала жінка повертаючись до кавового апарату.

- А Гліба ще немає? – трохи з розчаруванням в голосі запитала руденька.

- Ой ні, ще досі гуляє з друзями.

- Так пізно? – перепитала мама Алі.

Жінка поставила три чашки кави до кожного, одразу ж на столі з’явилась цукорниця та три чайні ложечки, вона насипала по дві чайні ложки цукру в кожну чашечку.

- Та загулявся трохи. Я думала ти знаєш, ви ж в одній компанії гуляєте? – звернулась пані Надія до дівчини, посьорбуючи запашну каву.

Аля хотіла було вже відповісти, що таку маячню вона вперше чує, і друзі Гліба про яких вона знає, ніколи б не погодились розважатись з такою як вона. Дівчина чудово знає компанію хлопця, і це не ті люди, котрі будуть проводити свій час зі звичайною дівчиною без статусу крутої дівчини в школі. Аля вже відкрила рота, аби відповісти, що ні, проте закрила назад і тільки кивнула.

Раптово на всю квартиру пролунала дзвінка мелодія, перериваючи розмову двох жінок та роздуми Алі.