3 частина

  Чайник збоку з протяжним звуком засвистів повідомляючи про те, що вода закипіла. Я дістала білу чашку з шафки закидаючи пакетик зеленого чаю, заварювати трав’яний часу не було. У кімнату зайшла мама з гарно вкладним білявим волоссям, свіжим макіяжем та одягнена в білу блузу й сірі брюки. Шию мами прикрашало срібне намисто, а її довгі пальці всіяні срібними кільцями.

- Доброго ранку, люба, - всміхнулась мама розтріпуючи моє вже вкладене волосся.

- Ну мамо! – зашипіла невдоволено я поправляючи волосся.

-Як твій перший шкільний тиждень? – запитала вони сідаючи навпроти мене за столом з горнятком кави від якого в столовій стояв чарівний запах. – Ти так і не розповіла, а мені ж цікаво. Подружок завела?

- Almost.

- Майже?

- Ну ми тільки познайомились на перерві, поговорили трішки і додому декілька разів йшли разом, - розповіла я згадуючи про маленькі прогулянки з руденькою.

- Ну от, а ти кажеш майже. Як її звати?

- Аля.

- А родина в неї яка? Батьки ким працюють? – запитала мама.

- Нормальна в неї родина. Батьки мають мережу ресторан.. та взагалі тебе це не має хвилювати.

- Має. Я хочу знати з ким товаришує моя донька. Тим більше ти повинна розуміти, що я не просто так здала тебе в цю школу. Завдяки школі ти знайдеш багато корисних зв`язків, які тобі допоможуть у майбутньому

- Он воно як, а я то думала, що ти про мою освіту турбуєшся, - я гірко посміхнулась. Настрою допивати чай не було. Та взагалі настрою вже не має.

- Дорогенька, - сказала  мама зі сталлю в голосі. – Ти повинна дякувати за те, що все, що сталось там, - вона виразно кивнула в сторону. – Не виплило зараз тут, бо якщо б виплило, тебе з такою характеристикою ні в одну престижну школу на поріг не пустили, тому зараз я турбуюся за твою репутацію, і за твоє коло спілкування.

  Вона встала зі стільчики та поставила чашку на мийку.

- Та ти більше за свою репутацію печешся, - кинула я їй в спину.

  Вона зупинилась, і не повертаючись до мене сказала:

- Цієї суботи відбудеться благодійна вечірка, де будуть мої колеги з театру та відомі особистості міста. Твоя присутність обов`язкова,- мама вийшла з кімнати залишаючи за собою шлейф її улюблених солодких парфумів від яких мені кожен раз ставало дурно, бо я ненавиджу запах солодких духів.

  У роті залишився гіркий присмак чаю та гіркий присмак образи. Хотілося крикнути їй у спину все що я думаю, і що я ні в чому не винна, але вона це і так чудово знала. Непрошені сльози вже підступали до очей, але раптово мій телефон задзвенів.

  На екрані смартфону висвітилось ім’я «Аля» знявши слухавку я радісно відповіла:

- Привіт.

- Привіт, - відповіла дівчина, на задньому фону було чутно гул мотора. – Як справи?

- Чудово, в тебе як?

- Теж непогано, але якщо б не школа то було б супер. Проте я не для цього тобі дзвоню. Я зараз буду проїжджати повз твого будинку, якщо хочеш ми можемо тебе підвезти, - сказала руденька та схвильовано додала: - Звісно, якщо ти не проти.

- Я не проти, - сказала я всередині кричачи від радості.

- Чудово, тоді виходь ми вже під`їжджаємо.

  Дівчина скинула слухавку, а я побігла швиденько в кімнату взяти портфель з підручниками і зошитами. По дорозі я зустріла спантеличеного Сергія котрий виходив з туалету.

- А… - не встиг вітчим продовжити речення як я йому відповіла на ходу закидуючи портфель на плече:

- Я з подругою, - взуваючись я поклала ключи до кишені та вийшла на вулицю вдихаючи в легені холодне осіннє повітря.

  Закриваючи ворота я побачила темно-сіру автівку, де сиділа моя подруга радісно махаючи мені рукою. Губи самі по собі розтягнулися в посмішці, а ранішній конфлікт з мамою я вже забувала і на душі ставало легше.

***

  Загалом ці тижні у новій школі пройшли непогано, але щоб дуже насичено то ні. Аля мене веселила різними жартами, смішними історіями та просто розказувала про себе, показала школу та ми навіть один раз повноцінно погуляли. Женя також не сидів тихо, придурок виводив мене із себе підколами та жартиками. Всі уроки те й діло ми з моїм «любим» сусідом сварились та ледве не бились, я думала, що Аля буде нас рознімати та розсаджувати в різні кутки. Та запокоївши мене руденька повела після третього уроку до шкільної їдальні. Чесно кажучи, шкільну їдальню я уявляла трохи іншою. Мені вперше за ці тижні пощастило сюди потрапити. Обідраті стіни та підлога, затхлий запах їжі, старенькі змучені кухарки – ось, що я уявляла. Їжа, яка варилась напевно ще тиждень тому і прилипала до тарілки, але насправді мене зустріла сучасна їдальня з сучасним інтр`єром та молодими кухарями. Там навіть був буфет з різним булочками, тістечками, тортиками від яких просто слинка текла по щоці. Підійшовши до буфету ми з однокласницею купили по вишневому тістечку з чаєм і пішли до пустого столика, навіть не підозрюючи хто там навпроти сидить.

  Коли ми сіли за стіл я підняла очі та побачила Женю, якого буквально двадцять хвилин тому готова була вбити, але цьому завадила Аля.