9.

Натан заводить мене у якесь приміщення, де, окрім столів та крісел, більше нічого немає. Здається, наче це якась підсобка з непотрібним інвентарем. Розгублено оглядаюся навколо і не розумію, чому ми тут. Все це схоже на якийсь шпигунський бойовик, тільки от ми з Натаном точно не пара крутих героїв, яка бореться зі злом.

- Може, ти поясниш щось? - складаю руки на грудях і хмуро дивлюся на чоловіка. 

- Тримайся подалі від Агапова. Він не має дізнатися, що нас з тобою щось пов'язує, - серйозно заявляє Краєвський, а я просто вибухаю від обурення.

- А нас щось пов'язує? - фиркаю. - У тебе, взагалі-то, наречена є! 

- Добре, що ти про це пам'ятаєш, - доволі спокійно заявляє Натан, а в мене вже голова йде обертом від його слів. Нічого не розумію, і навряд чи Краєвський щось мені пояснить. 

- Забудеш тут! - бурчу і намагаюся його обійти, але несподівано Натан огортає мою талію руками та міцно притискає до себе. Подібного я точно не чекала, тому й розгубилася. 

- Пробач, Мілано. Я знаю, що тобі важко все це зрозуміти, - він говорить тихо, але впевнено. Я ж наче перелякана птаха в його руках, боюся змахнути крилами і полетіти. - Просто довірся мені. Агапов - ще той мудак і одна з причин, через яку я веду цю гру.

- Він небезпечний? - я не хочу йому вірити. Не хочу знову страждати, але дурне серце б'ється часто-часто і вірить… знову. 

- Для мене ні, - видихає Натан, а тоді обережно кладе одну руку мені на шию й пальцями підводить голову. - А от для тебе так. Він шукає мої слабкі місця, а ти одне з них. 

- А як же Крістіна? - дивлюся йому в очі і знову втрачаю ниточку, що з'єднує мене з реальністю. 

- Не думай про неї. Вона просто допомагає мені, - хмуриться Натан. 

- Я хочу, щоб ти розказав мені все. Правду, Натане, - кажу серйозно. 

- Я розкажу. Обіцяю, маленька. Тільки згодом. Ти віриш мені? - його пальці ніжно погладжують шкіру, і зараз я готова повірити у будь-що. Лише рота відкриваю, щоб відповісти, але мене зупиняє мелодія телефону. Не мого…

Натан важко видихає і відступає на крок. Дістає телефон з кишені штанів і не надто радісно дивиться на екран. 

- Слухаю! - його холодний голос змушує мене повернутися у реальність. Здається, тільки зі мною він по-особливому м'який. 

- Котику, а ти де? - голос Кріс чутно надто добре. Він діє на мене як відро льодяної води на голову. Натан сказав вірити йому, але чи можу я зробити це після такого? 

- Скоро повернуся, - сухо відповідає Натан і завершує дзвінок. Він знову робить крок у мій бік, а я відступаю. Ні, я не готова на чергову порцію дурниць! Спочатку правда, а потім все інше! - Маленька…

- Тобі треба повертатися, - кажу абсолютно беземоційно. - Коли захочеш розповісти правду, тоді і поговоримо. 

Підсобку покидаю першою. Серце гупає у грудях, наче божевільне, і мені дуже важко впоратися з емоціями. Назад стараюся не оглядатися - знаю, що Натан зовсім близько і точно зараз розглядає мене. Після нашої дивної розмови запитань у голові стало ще більше, хоча я вважала, що щось нарешті таки відкриється. Але дива не сталося, і все залишилося так, як і було. Я не стала більше залишатися на цьому святі. Здається, все, що хотіла, вже побачила.

Викликавши таксі, поїхала у своє нове житло. Довго лежала у ванній. До того моменту, як гаряча вода стала холодною. Все думала, думала і думала, сподіваючись знайти хоча б одне розумне виправдання для дій та вчинків Натана, але так і не змогла. Залишилося лише чекати і хто знає, як довго триватиме все це. 

Наступного ранку на мене чекало багато справ. Спочатку я подзвонила  в компанію, яка займається прокатом автомобілів. Жука забрали зі стоянки офісу, а мені виділили інший автомобіль. В обід поїхала за Анею, адже сьогодні на нас чекала зустріч з Артемом. Я не знаю, як вона мине і як буде поводитись цей чоловік. В одному з Натаном він був практично однаковий: зрозуміти його неймовірно важко, а то й неможливо.

Аня зустріла мене радісно, адже ми не бачилися практично весь тиждень. Я також лише зараз зрозуміла, наскільки сильно скучила за своєю крихіткою. 

- Ну що, які у нас плани? - поглядаю у дзеркало заднього виду на свою доньку, котра зручно розмістилася у дитячому кріслі. 

- А тато точно приїде? - недовірливо питає маленька.

- Він обіцяв, - запевняю, а сама уявляю, як приб'ю Артема, якщо він не з'явиться. 

- Я хочу у дитячу кімнату, де багато іграшок і ще батути! - заявляє Аня. 

- Зрозуміло, - хмикаю. - Треба пошукати таке місце. 

Плавно скеровую Ауді на узбіччя і вбиваю у пошук телефону дитячі кімнати. Швидко обираю те, що підходить найбільше і скидаю адресу Артему. Далі справа за ним - приїде чи ні… 

Вже через годину ми заходимо у дитяче кафе з величезним різноманіттям ігор для дітей. Аня миттєво загоряється, коли бачить все це, і не встигаю я нормально її роздягнути, як дівчинка біжить випробовувати щось новеньке. Поки знімаю з себе верхній одяг, помічаю, як у кафе заходить Артем. Видихаю з полегшенням, адже сьогодні його голова залишиться при ньому. 

- Привіт! - на ньому біла куртка і такого ж кольору шапка. Красивий він, і це помічаю не лише я. Мамочки, що привели сюди своїх дітей і зараз сидять за столиками, зацікавлено розглядають Краєвського.