7.

Поки Ванесса працює над виходом колекції, котра стартує вже через кілька днів, я займаюся ескізами. Потрібно підготувати декілька моделей і показати Натану. Якщо він оцінить, можна буде зайнятися цим повністю. 

Час за роботою пролітає непомітно. В обідню перерву дзвоню Ані, щоб дізнатися як у неї справи, і радію, що вона щаслива поруч з бабусею. На щастя, сьогодні снігопаду немає, зате дуже холодно. Ресторан, де має відбутися зустріч з Ніною та її нареченим, знаходиться на сусідній вулиці, у самому центрі міста. 

Вирішую залишити машину на стоянці компанії і піти туди пішки. Дорога займає менше п'яти хвилин, але за цей час я практично не відчуваю рук та ніг. У приміщенні ресторану тепло та затишно. У мене забирають пальто і проводять до столика, за яким на мене вже чекає Ніна.

- Привіт! А де твій наречений?- сідаю навпроти неї і зацікавлено оглядаю зал. 

- Влад запізнюється, - відповідає. - До речі, ти не проти, якщо компанію нам складе його друг?

- Та ні, - знизую плечима. Мені дійсно не так важливо, хто ще буде присутнім. Хочу тільки познайомитися з Владом і переконатися, що Ніна поруч з ним у надійних руках. 

- А ось і вони! - радісно заявляє Ніна, коли дивиться мені за спину. Тільки от щастя її триває недовго. Вона хмуриться і сильно дивується, коли бачить когось. - Міло, пробач. Я не знала, що друг Влада…

- Доброго вечора, дами! - спочатку чую незнайомий голос зовсім близько, а коли повертаю голову, розумію реакцію Ніни. Поруч з Владом стоїть Натан і своєю чергою не зводить погляду з мене. - Я Влад! А це мій хороший друг, Натан!

- Так ми знайомі! - абсолютно не здивовано заявляє Краєвський і сідає поруч зі мною. А от Влад здається розгубленим. До речі, чоловік він привабливий. Високий підтягнутий блондин. І головне, що Ніна поряд з ним світиться вся. 

- Справді? - Влад сідає поруч з Ніною та цілує її в губи.

- Пам'ятаєш, я розповідав про дівчину, яка повідомила мені, що Артем батьком став? - Натан розслаблено відкидається на спинку крісла, а я не можу второпати, чому він відвідує ресторани в той час, як його наречена десь в іншому місці. Та що за стосунки в них такі? 

- Пам'ятаю, - киває Влад. - Ти ще одружитися з нею збирався. Почекай! Так це Мілана?!

- Так, це вона, - киває Натан. - Чудовий збіг, правда? До речі, Мілана працює дизайнером у моїй компанії. Вона дуже талановита. 

- Ого! Схоже, доля знову вас звела, - хмикає Влад. 

- Не думаю! - тепер вже настав час втрутитися мені. - У Натана є наречена. Тепер ми тільки працюємо разом. 

- Давайте вже замовлення робити, - втручається Ніна. Напевно, вона розуміє, що ця розмова заведе нас у глухий кут. Саме тому намагається її припинити. - Я голодна!

Поки я переглядаю меню, постійно відчуваю на собі погляд Натана. Це дратує й одночасно бентежить. І чому він взагалі сюди прийшов? Знав же про те, що я тут буду! Таке враження, що спеціально. Переслідує мене, чи як?

На щастя, Влад бере ініціативу у свої руки. Він розповідає про себе і про плани на майбутнє. Виявляється, у нього власна мережа заправних станцій, а ще він не просто друг Натана. Ці двоє навчалися разом в університеті. 

Якщо не зважати на погляди Краєвського у мій бік, вечерю можна назвати просто чудовою. Весілля у Ніни та Влада через два тижні, отже, ще є час підготуватися. Коли ж настав момент прощатися, Ніна міцно мене обійняла і попросила набрати її пізніше. Одягнувшись, ми всі разом вийшли на вулицю. 

- Тебе підвезти? - запитує Натан. Я помічаю його позашляховик на стоянці і радію, що у мене своя машина є. Їхати з ним у тісному салоні, де все просочено його ароматом, ще те випробування. 

- Ні, дякую. Моя машина на стоянці компанії, - відповідаю і, помахавши на прощання молодятам, прямую у потрібний бік. Тільки от зовсім не чекаю, що Натан піде за мною. - Що ти робиш?

Замираю посеред тротуару, не розуміючи, що відбувається. На вулиці дуже холодно і хочеться якнайскоріше опинитися в теплій квартирі. 

- Проведу тебе до машини. Пізно вже, - спокійнісінько відповідає. - Хочеш тут постояти? Я не проти, тільки холодно. Не хочу, щоб ти захворіла. 

Він вкотре сильно мене дивує. Бере за руку і мало не силою тягне за собою до стоянки. Мені ж нічого не залишається, як йти за ним. 

- У тебе що, інших справ немає? - бурчу, розглядаючи його широку спину. 

- Дійсно думаєш, що я залишу тебе тут одну? - Натан оглядається. Коли наші погляди зустрічаються, хочеться кудись сховатися. Не так мало бути все між нами, зовсім не так…

Вирішую, що краще буде взагалі мовчати. Ось проведе він мене до машини і на цьому все. 

Тільки от стається зовсім не так, як я планувала. Мій Жук відмовився заводитися, і як би я його не мучила, нічого не допомогло. Розумію, що треба викликати таксі, тому дістаю з сумки телефон, коли Натан несподівано забирає його у мене з рук. 

- Ти що робиш? - покидаю холодний салон і знову виходжу на не менш холодну вулицю. До речі, сам Краєвський мовчки стояв біля машини і спостерігав за моїми маніпуляціями. 

- Я не дозволю тобі їхати на таксі так пізно, - серйозно заявляє. - Ходімо до моєї машини. Сам тебе відвезу.