5.

Тут мене вже чекали… Дівчина на рецепції як тільки почула моє ім'я, підібралася вся та широко посміхнулася. Цікаво, а сам Натан знає, що я буду працювати тепер вже у його компанії провідним дизайнером? Щось мені підказує, що так. Але чому тоді вчора він змовчав і нічого мені не сказав? Вирішив сюрприз зробити? Ну що ж, у нього це вийшло!

Дівчина-адміністратор провела мене до ліфта і попросила піднятися на п'ятнадцятий поверх. Поки ліфт здіймався вгору, я все думала над тим, як зустріну Натана. Здається, доля таки зводить нас разом, шкода лише, що тепер у нього є наречена, а я не маю права втручатися у чужі відносини. 

- Доброго ранку, я Олена! - в приймальні гендиректора мене зустріла красива брюнетка з білосніжною посмішкою. Цікаво, а Крістіна знає, які дівчата оточують її нареченого? Невже зовсім не ревнує?

- Я Мілана, - доводиться брати себе в руки, а то щось зовсім не туди мене несе. 

- Натан Романович вже чекає на вас, - Олена показує мені напрямок, а я ловлю себе на думці, що зовсім не хочу йти. Виходить, Натан все знав, але нічого мені не сказав!

Хоч би що там було, це - моя робота, і я тут не для того, щоб розв'язувати сердечні питання. Натан гендиректор, а я - запрошений дизайнер. Ми не будемо часто перетинатися і в мене не буде спокуси розпитати у нього про все, що сталося за ці п'ять років. Єдине, у що хочеться вірити - сюрпризів більше не буде. 

Наближаюся до дверей, тягну їх на себе і бачу Натана за масивним дерев'яним столом. Перше, що відмічаю - цей кабінет зовсім йому не підходить. Той самий стіл, такого ж виду шафа і столик. Масивний чорний шкіряний диван і давній ремонт. Видно, що до Краєвського тут був чоловік старший, а от Натану більше підходить щось сучасне. 

- Нарешті ти тут, - Натан посміхається і підводиться на ноги. Обходить стіл і стає поруч зі мною. 

- Чому відразу не сказав, що компанія твоя? - стримано запитую. 

- Сюрприз хотів зробити, - відповідає абсолютно спокійно, наче і немає в цьому нічого такого. 

- Я знаю, що вона належала батьку Аліси. Як так вийшло, що ти тепер гендиректор? Ти ж у зовсім іншій сфері працюєш! - ну ось, сама говорила, що мовчати буду, а в результаті засипала Натана запитаннями.

- Розпочну з останнього, - дивно, але Краєвський не сердиться, коли чує про свою наречену. - Фірмові речі - це дійсно не моя сфера, саме тому я і запросив тебе. Будеш мені допомагати. Далі, стосовно гендиректора. З батьком Аліси у мене склалися хороші відносини, і він передав управління мені, оскільки за станом здоров'я більше не міг цим займатися. Ще питання будуть?

- Я все одно не розумію… - продовжую нервувати. 

- А тобі і не треба нічого розуміти, Мілано. Ти тут, тому що необхідна мені. Ось і все, - Натан обережно кладе свої руки мені на плечі, і ці дотики змушують мене напружитися. 

- Настільки необхідна, що ти знайшов собі іншу? - виходить ображено, але я нічого не можу з собою зробити. Відступаю на крок - і Натану доводиться опустити руки. 

- Ми з Кріс не… Послухай, Мілано! Скоро я все тобі поясню, але поки що ти маєш просто вірити мені, - голос Натана вмить стає серйозним, а я розгублено розглядаю його обличчя. - Між мною та Кріс нічого немає. Вона просто допомагає мені в одній справі. 

- І я маю у це вірити? - фиркаю, абсолютно не переконана його словами. - Натане, ти знову забрехався!

Говорити з ним більше не хочу. Сама тому просто розвертаюся та покидаю кабінет. Олена вже чекає на мене та одразу веде до ліфта й разом зі мною їде у дизайнерський відділ. Поки ліфт везе нас вниз, встигаю трохи заспокоїтися. Зараз головне, щоб Краєвський не потрапляв мені на очі. У мене є що йому сказати. І хорошого там мало. 

Головною у дизайнерському відділі є Ванесса. Їй сорок три, хоча більше тридцяти і не даси. Красива жінка, котра відразу викликає до себе довіру. Вона ділиться зі мною усіма заготовинами нової колекції і, поки я переглядаю макети, стримано чекає на вердикт. 

Робота допомагає мені на деякий час викинути з голови Натана та всі його слова. В одному він таки мав рацію: я тут для того, щоб допомогти компанії, а слухати його брехню не збираюся. В обговореннях проходить не одна година, і розходимося ми лише тоді, коли Ванесса приймає усі мої зауваження.

- Ти дійсно професіонал, Мілано. Я вражена, - абсолютно щиро заявляє. 

- Я люблю свою роботу, - усміхаюся. - До речі, вже час обіду. Складеш мені компанію?

- Залюбки, - погоджується жінка. 

Ми разом заходимо у кафе, яке знаходиться на першому поверсі. На вулиці знову заметіль і їхати чи йти кудись у таку погоду зовсім не хочеться. Поки чекаємо замовлення, телефоную Ірині Ігорівні, щоб запитати, як там Аня. 

Моя донечка вихоплює слухавку і радісно заявляє, що у бабусі їй дуже подобається. Саме тому я вирішую залишити її там ще сьогодні. На вечір у мене заплановано оглянути декілька квартир, де ми будемо жити найближчі два місяці. Я обрала тільки ті, що знаходяться недалеко від офісу. І ось сьогодні після роботи доведеться зустрітися з рієлтором та оглянути всі варіанти. 

- У тебе є донька? - цікавиться Ванесса, коли я закінчую дзвінок.

- Аня - донька моєї сестри, моя підопічна, - пояснюю. - Але люблю я її як доньку. Дуже сильно.