Глава 21

Соня приїхала у Петросівці мало не вдосвіта. Її таксі зупинилося біля “Вовчої колиби”. Вона розплатилася з водієм та вийшла з автомобіля. Вдихнула осіннє гірське повітря, неначе набираючись сил у такий спосіб, кинула оком на свій колишній будинок, що сиротливо стояв навпроти. Ностальгія накрила з головою.

Соня знала, що зробила все правильно, продавши ділянку, адже це стало для них з Михасиком прекрасним стартом, але був один противний черв'ячок, який її гриз всередині. Ніби цим вчинком вона зрадила бабусю. Хоча розумом дівчина розуміла, що та навпаки схвалила б її вчинок і нізащо не дозволила б себе за це корити. Але однаково душі було неспокійно. Єдине, що заспокоювало, що будинок зносити не будуть. Це була її умова.

Соні витерла непрохані сльози з обличчя та постаралася викинути з голови сумні думки. Зараз вона має бути сильна, як ніколи. Вона зібралася з духом та увійшла у “Вовчу Колибу”. Двері були відчинені, хоча ресторан ще був закритий для відвідувачів. Персонал тільки-тільки починав збиратися. Соня побачила знайому офіціантку Марту у залі, яка колись зустріла їх тут, як вони перший раз приїхали у Петросівці. Дівчина була говіркою, тож це велика удача зустріти тут саме її.

— Добрий ранок, Марто. Не знаю, чи ви мене пам'ятаєте, але я влітку жила у будинку навпроти. Я шукаю господаря ресторану. Не підкажете, де я можу його знайти?

— Добрий ранок. Звісно, я вас пам'ятаю. А вам хто саме потрібен? У нас тут деякі зміни відбулися і власників тепер двоє, — ошелешила дівчина.

— Правда? — здивувалася Соня. Вона знала, як ревниво Макс ставився до своєї Колиби. Очевидно справи гірші, ніж вона думала. — Я не знала. Мені потрібен Максим Вовк.

— А-а-а… Макс тут зараз не з'являється. Самі розумієте, на візку сюди важко заїхати…

Значить на візку. Соня щось таке приблизно й очікувала. Нічого, головне, що живий.

— Ви можете поїхати до нього додому, якщо щось термінове. Максим зараз живе на Сонячному провулку, будинок номер 3, — видала потрібну інформацію Марта.

— Безмежно вдячна вам, Марто.

Соня вийшла на вулицю і знову викликала таксі. По неї приїхала та ж машина, яку вона нещодавно відпустила. Дорогою дівчина ще раз подумала про власне авто і водійське посвідчення, які б їй не завадили.

До будинку вони їхали недовго. Через хвилин 5 Соня вже стояла перед дверима будинку Макса і ніяк не наважувалася зайти. Зібравши останні краплини сміливості, вона подзвонила у дверний дзвінок. Хвилина очікування показалася їй вічністю. Але двері відчинила зовсім не та людина, на яку вона сподівалася.

— Соню? Що ти тут робиш? — на порозі у шовковій піжамі стояла заспана Катаріна.

— Я… — дівчина геть розгубилася…— Я, мабуть, піду. Вибач, — Соня розвернулася і швидкими кроками поспішила до хвіртки. Яка ж вона дурепа! І на що власне сподівалася?

— Почекай, — наздогнала її Катаріна, — ти все не так зрозуміла!

— Що не так зрозуміла? Тобі знову загрожує якась небезпека, тому ти знову живеш з Максом? — в голосі Соні була образа і нерозуміння.

— Ні! З тим вже розібралися! Але саме через ту небезпеку Макс і постраждав. Я в цьому винна, і тепер, що б хоч якось спокутувати свою провину, я допомагаю йому з домашнім побутом. Між нами нічого немає, повір! Пішли в будинок, я все тобі детально розповім. Макс однаково ще спить, — Катаріна вся вже трусилася від холоду, бо вибігла в одній піжамі, обмотавшись широким шарфом зверху.

Соня повагавшись кілька секунд кивнула. Все ж вона таку далеку дорогу здолала. Має право вже нарешті почути всю історію від початку до кінця.

І Катаріна розказала, як зв'язалася з Касьяном, як він її переслідував, і як Макс допоміг з усім розібратися. Звичайно, ніхто не очікував, що Арсен накинеться на хлопця з ножем, адже він раніше ніколи навіть у бійках не був помічений. Все чужими руками робив, щоб до ні до чого причепитися поліції не можна було. А тут, очевидно, пелена гніву зірвала йому дах.

Соня, почувши версію Катаріни, зіставила її з тим, що у Києві розказав Антон. Все збігалося, тож вона повірила дівчині.

— І ще, Соню, хочу попередити… Макс…з ним зараз не просто.

— Я це розумію, — запевнила Соня.

— Якщо він відштовхне тебе одразу, а я майже впевнена, що так воно і буде, не їдь, будь ласка. Він любить тебе. Того дня він прочитав твого листа і хотів одразу їхати за тобою, але я його зупинила. Сказала, щоб почекав ще день, бо людей тоді було повно, а потім ще й Касьян об'явився… А сталося он як. Іноді, я думаю, що краще б він поїхав тоді одразу за тобою.

— Але тоді не факт, що ти зараз би говорила зі мною, а не була б однією з живих ляльок у київському борделі. І це у кращому випадку.

Катаріна хотіла була щось заперечити, але замовкла, дивлячись Соні за спину. У Соні всередині все похололо. Вона вже знала, кого вона побачить, обернувшись. Серце калатало так, що здавалося зараз вискочить із грудей. Долоні спітніли й всередині з'явився якийсь незрозумілий страх. Пан або пропав. Соня обернулася і подивилася прямо в очі тому, хто полонив її серце назавжди.

— Привіт, Максе, — несміливо усміхнулася, намагаючись звучати впевнено та не видати хвилювання.

Хлопець мовчав. Його погляд блукав по дівчині, немов він намагався зрозуміти, міраж це чи наяву. Губи стиснуті в одну тонку лінію. На схудлому обличчі ще чіткіше виділялися вилиці, але в очах горів минулий вогонь. Не можливо було зрозуміти, про що Макс зараз думає, бо в очі він не дивився. 

Катаріну, як вітром здуло. Вона зрозуміла, що третя лишня і поспішила у свою кімнату, залишивши Соню з Максом на одинці.

Вже, мабуть, хвилина пройшла, може й більше, а Максим все мовчав. Його руки так міцно стискали візок, що аж кісточки пальців побіліло. Це єдине, що видавало, як він нервує.

Але потім хлопець під'їхав до Соні настільки близько, наскільки міг. Соня сиділа, тож вони були з ним майже на одному рівні. Ніжно провела рукою по його щоці, великим пальцем по губах, ніби згадуючи кохані риси обличчя.