Глава 14

Катаріна перевезла свої речі у «Вовчу колибу». Макс великодушно виділив їй цілу кімнату на другому поверсі ресторану, а також дозволив користуватися своє ванною кімнатою. Проте тепер дівчина постійно ходила, оглядаючись. Обличчя Арсена вона вбачала у кожному третьому гості. Вона стала нервова, постійно смикалася, а тривога у її голові не вщухала ні на хвилину. Люди з київських правоохоронних органів вже приїхали, та і це її не заспокоювало. Катаріна навіть на обличчі змінилася, осунулася, схудла, а в її очах постійно був страх. Так не могло далі тривати. Роман Прохоров — друг Макса і слідчий заодно, бачачи все це, вирішив запросити дівчину на вечерю. Він спробував достукатися до неї, бо вже не міг дивитися, як та себе з'їдає від тривоги та переживань.

— Катаріно, ти маєш прийняти ситуацію, такою, як вона є і довіритися нам. Касьян таким чином впливає на тебе психологічно. Він знає, що ти його боїшся. Знає, що очікування часто є ще більш страшним, ніж сама кара. Цей покидьок спеціально тягне час, щоб тебе виснажити морально.

— Ром, я все розумію, але не знаю, як це реалізувати на практиці, — зітхнула Катаріна,  втомлено потерши перенісся.

— Треба якось брати себе в руки. Спецоперація може бути завтра, а може через місяць. Важливо набратися терпіння.

— Мені взагалі ваш план не дуже подобається, — поморщила лоба Катаріна. — Він небезпечний, я б не хотіла, щоб Макс так ризикував.

— Не хвилюйся, — відмахнувся Прохор, — ми вже не вперше з Вовком працюємо в одній зв'язці. В нього навіть є нагорода “За допомогу у затриманні правопорушника”. Він знає, що робить. А ще не забувай, що Макс — КМС з кікбоксингу, а не балетний танцівник. Зможе за себе постояти у разі чого.

— Всі ці “хук справа”, “хук зліва” безсилі проти справжньої зброї, — заперечила Катаріна.

— Ну, будемо сподіватися, до цього не дійде. Арсен не дурень, максимум полізе битися у людному місці, — заспокоював Роман Катаріну, хоча сам, чесно кажучи, дуже сумнівався у цьому. Чуття підказувало, що такі покидьки, як Касьян просто кулаками не розмахують, але не треба було лякати Катаріну ще більше. Зрештою йому вдалося трохи її заспокоїти та запевнити, що все складеться якнайкраще.

*** 

Перше, що відчула Лара вранці, це була жахлива сухість. Справжня Сахара в роті. Вона спробувала піднятися з ліжка, щоб випити хоч ковток води, та їй завадила міцна чоловіча рука, що по свійські обнімала її стан. Лара перевела погляд, на чоловіка, з яким провела ніч. Гарний, зараза.

Не дивно, що вона все ж здалася. Звичайно, величезну роль зіграли ті кляті коктейлі, але спирати все на них було б не чесно. Треба зізнатися у цьому хоча б самій собі

Лара все ж обережно вилізла з капкана чоловічих рук, дістала з мініхолодильника запечатану пляшку з водою та робили кілька ковтків. Та-ак, вже краще, вже розвиднюється. Здоровий глузд потрохи вертався у її голову.

І що тепер робити? Залишитися чи втекти? І що після сьогоднішньої ночі Руслан про неї подумає? Що вона така легкодоступна, що віддалася у перший же вечір після пари коктейлів? Лара поморщила носа. Ні, такі думки їй не подобалися і вона швидко витіснила їх з голови. Кінець кінцем, вона доросла, самодостатня жінка і сама вирішує коли, як та з ким буде спати. 

І тут вона згадала про як…  Матір Господня, що вони тут витворяли. З їхньої вчорашньої ночі легко можна нову Камасутру писати. У Лари ще ніколи не було настільки темпераментних чоловіків у ліжку. Її ненаситне лібідо взагалі важко було задовольнити, а тут такий приємний сюрприз.

Все було б набагато простіше, якби Довлатов не був клієнтом її агенції. А ще він доволі публічна особистість, зовсім скоро, не без її допомоги, звісно, стане політиком. А чи треба їй таке щастя? Вона, як ніхто. знала який бруд у цій сфері ллється звідусіль. Ні, не треба. Політики — це ще одне її табу, а вона і так порушила занадто багато своїх же правил. Як правило, така імпульсивність ні до чого хорошого не приводить.

Тож, не зважаючи, на спокусу залишитися, поніжитися в ліжку з красивим чоловіком, а потім смачно поснідати разом, Лара вирішила піти. Так буде краще для всіх.

До їхнього з Сонею тимчасового будинку вона дійшла пішки. Було не дуже далеко, до того ж хотілося провітрити голову. А ще й похмільний синдром само собою нікуди не дівся.

Вдома її чекав сюрприз. Зі спальні Соні пом'ятий і заспаний вийшов Макс. Не те, щоб це стало такою вже несподіваною новиною. Лара підозрювала, що скоро стосунки Соні й Макса перейдуть в горизонтальну площину, та все ж здивувалася.

— О-па-на, які люди сьогодні в нас ночували. Вас можна вітати, юначе? Добився все ж свого?

Лара не могла обійтися без свого фірмового сарказму, проте голос її прозвучав добродушно.

— Зате ти, очевидно, ночувала деінде, — повернув шпильку у свою адресу Макс, змусивши Лару почервоніти.

— Підловив, молодець. Ти чого так рано встав?

— Хочу Соні та Михасику сніданок в ліжко організувати. Його вже мої кухарі приготували, треба лишень забрати.

— Зручно мати свій ресторан, чи не так? — хмикнула Лара. — Не треба корчитися біля плити й  смажити млинці, щоб вразити жінку.

— Так, плюси у цьому, безумовно є. Хоча, смажити млинці я й сам вмію.

— Завидного жениха собі Соня відхватила, — розсміялася Лара. — Біжи вже по їжу, герой-коханець, а я піду посплю ще з годинку.

Лара сховалася за дверима своєї кімнати. Вона теж зараз могла насолоджуватися сніданком у компанії приємного чоловіка. Ні, труснула вона головою, проганяючи нав'язливі думки. Вона все зробила правильно.

***

Соня прокинулася від приємного лоскоту за вушком. Розплющивши очі вона побачила перед собою Макса з трояндою в руках. Саме вона, скоріше всього, лоскотала дівчину секунду тому.

— Доброго ранку, красуне, — привітався юнак, нахилився і залишив на вустах Соні легкий поцілунок.

Від цього невинного жесту у дівчини мурахи по шкірі побігли.