Глава 7.1

Вже наступного ранку Максим скупив усі білі троянди, що були у місцевому квітковому магазині. Їх виявилося 77. Білий прапор, так би мовити. Хлопець задоволено хмикнув, вирішив, що це щасливе число та з бойовим настроєм постукав у двері будинку Соні. Відчинила Лара.

— О, які люди з самого ранку! Що вчора ще не все сказав?, — з порогу налетіла вона на хлопця.

— Ларо, я знаю, що бовдур. Поклич, будь ласка, Соню, — погляд Макса був винуватий, йому було дуже соромно за те, що не зміг справитися з власними емоціями

Лара вийшла на вулицю та тихенько прикрила за собою двері. 

— Слухай мене сюди, хлопче. Соня стільки всього натерпілася, а тепер ще й ти зі своїми малолітніми приколами. Я думала ти нормальний, а виявилося адекватністю тут не пахне. Йшов би ти…лісом та не чіпав її, — прошипіла, мов кобра, вона.

— Ларо, я клянуся, цього більше не повториться. Мені просто дах знесло, але я буду себе контролювати. Соня ду-уже сильно мені подобається. Давно. І я знаю, що дурень і перегнув палку. Дозволь, я попрошу вибачення у неї. Вона багато для мене важить, — Макс хвилювався, було помітно, що його каяття щире.

— Ну гаразд, даю тобі останній шанс, але май на увазі, я за тобою слідкую, — Лара підкріпила свої слова жестом, показавши пальцями на свої очі, а потім тицьнувши ними на Макса.

— Я буду чемним, — підняв руки догори Макс, підтверджуючи свою повну капітуляцію.

Лара прочинила двері й побачила, що у їхньої розмови були слухачі. На порозі стояла Соня. Очевидно вона нещодавно прокинулася. Дівчина була ще у піжамі, на голові чортішо, а під очима виднілися темні кола, які свідчили про те, що сон був неспокійний. Лара глянула на Соню, та їй ствердно кивнула, мовляв, я розберуся далі сама. Подруга поспішила втекти з емоційного поля бою, залишивши парочку наодинці.

Макс побачивши Соню таку домашню так затишну на хвилинку застиг, проте швидко взяв себе у руки.

— Соню, пробач мені, я придурок. Я тобі стільки всього наговорив вчора. Просто ідіот.... Я не мав права вказувати тобі, що роботи. Не знаю, що на мене найшло, — хлопець винувато опустив голову, а потім підняв погляд шукаючи в очах навпроти підтримку та розуміння. — Це тобі, — хлопець простягнув величезний букет квітів Соні.

Дівчина хвилинку забарилася, але все ж взяла квіти.

— Дякую, — тихо промовила вона.

— Соню, я не хочу ходити довго коло та навколо. Ти мені дуже подобаєшся. Давно. І я б хотів більшого, ніж просто дружба. Я зрозумію, якщо ти мене проженеш після вчорашнього, та все ж смію запросити тебе на побачення. Просто ти така…

— Яка така? — раптом перебила його Соня.  — Бліда сіра міль, яка витратила свої найкращі роки на того, хто її ні у що не ставив?

— Не говори так. Ти найгарніша дівчина, яку я коли-небудь бачив. І звісно прикро, що ти пережила таку халепу, проте я радий, що ти тепер тут.

— Я старша за тебе на 8 років!

— Мені все одно! Не зважай на цифри в паспорті, Соню, то все дурниці. І не кажи, що ніколи не помічала, як я завжди на тебе слину пускав.

 — Ой, облиш….

Хоча Соня наче почала щось пригадувати з далекого минулого. Польові квіти залишені на порозі. Пронизливі погляди юнака. Тоді вона не надавала цьому значенню. А зараз? Зараз вони вже не діти. Чи варто зважати на умовності?

— Я просто хочу провести з тобою час. Можеш взяти з собою Михасика. Я вже обожнюю цього малюка. Навіть Лару можеш покликати, якщо тобі так спокійніше. І я розумію, що пройшло до холери років. Я вже не той… Ти змінилася... По суті ми один одного не знаємо.  Але мене до тебе тягне. Я як тебе побачив, так одразу зрозумів, що симпатія нікуди не ділася. Ти мені дуже подобаєшся. І цього разу я тебе просто так не відпущу. І я готовий до конкуренції. Хочеш гуляти з Денисом? Будь ласка! Та хоч з кожним чоловіком у Петросівцях. Ти права, ти мені нічим не зобов'язана. Але я постараюся довести тобі, що я гідний тебе.

Соня зовсім знітилася від його слів. Але прямота хлопця не відштовхнула, а навпаки привабила. І так, вчорашній вечірній концерт показав його не з найкращого боку, проте хто святий? Тим паче як не крути він ще зовсім молодий та гарячий, його емоційність можна зрозуміти. І це ж лише побачення. А це ще нічого не означає.

— Я згодна. Я хочу піти з тобою на побачення, — видихнула Соня.

Максим аж розцвів і його обличчя осяяла посмішка.

— Обіцяю, ти не пошкодуєш, — сказав він.