Глава 2

Соня на ватних ногах дійшла до кабінету, у якому був її Андрій. З першого погляду на нього вона зрозуміла — винен. Його очі швидко бігали зі сторони в стороні, він весь час опускав погляд вниз та нервово потирав долоні.

— Андрію, як же так? — спитала Соня, сівши навпроти свого чоловіка. — Навіщо? Для чого? Нам же всього вистачало! 

— Вистачало? — вишкірив зуби Андрій. —Тобі, може, і вистачало. А мені — ні. Я втомився жити у зйомній малосімейці з подертими шпалерами. А тим тупим малолітнім мажорам однаково на що таткові бабки спускати. За цими чарівними пігулочками, що дарують їм відчуття самозначущості та всемогутності, вони аж трусяться. Такі бабоси відвалюють, що тобі і не снилося! 

Соні здавалося, що вона спить. Що це не її чоловік говорить всі ці страшні речі, а хтось інший.

— Андрію, що ти городиш? Ти себе чуєш?  Ти крав, підробляв документи, варив чортзна-що, а потім підсаджував малолітніх нетямущих хлопців на наркотики. Це просто в голові не вкладається! Як ти можеш спокійно жити з цим? Ти ж, напевно зруйнував сотні молодих життів!

— Я  навпаки, допомагав робити їхнє життя яскравим та барвистим, — чоловік навіть не намагався виправдовуватися.

— Повірити в це не можу….

З коридору пролунали незрозумілі звуки штурхань. Якась жінка голосно кричала та тупотіла. Враз двері прочинилися й у кімнату увірвалася дама. На перший погляд — легкої поведінки. ЇЇ чорний топ, що майже не прикривав пишні груди четвертого розміру, так і хотів розчепитися ще більше, а довжина шортів була коротшою, ніж трусики-сліпи, які зазвичай купувала Соня..

— Мурчику, я вже тута! Вони щось з тобою робили? Ти не  переживай! Все буде добре! Мій дядько за все добазариться. Пару років, звісно прийдеться посидіти, та то все дурниці. Я тебе все життя чекала! Ще трохи почекаю!

Вульгарна дівиця безцеремонно плюхнулася Андрію на коліна.

— Вибачте, я не зміг втримати цю руду бестію, — у кімнату влетів захеканий поліціянт.

У Соні аж мову відібрало від усього побаченого й почутого. А новоприбула гостя часу не гаяла. Засмоктала Андрія так, що здається язиком йому до шлунка дістала. Фу, бридота! Коли врешті відчепилася, то звернулася до Соні.

— А ти хто?

Соня не могла промовити ні слова. Тут втрутився її брат, що весь час просто спостерігав за цим театром абсурду.

— Це законна жінка Андрія, а ви, панянко, хто?

— Ааааа…То не надовго. А я його кохана жінка. Так, мурчику?

Соня подивилася Андрію в очі, сподіваючись побачити там хоч краплинку провини, проте совісті у її чоловіка з роду не було. Звідкіля їй зараз взятися?

— Соню, так вийшло, — тільки знизав плечима Андрій.

— Давно? — хриплим голосом спитала Соня.

— Ми вже рік разом, — пропищала руда шльондра.

— Все ясно. Пішли, Антоне, нам тут нічого робити. Впевнена “кохана жінка мого чоловіка” знайде йому хорошого адвоката. А я тут більше знаходитися не бажаю.

Соня різко встала зі стільця та швидкими кроками пішла до виходу.

Оце то сім'я. Сміх та й годі. Їй рік зраджували, чоловік варив та продав наркотики, а вона навіть нічого не запідозрила. Сліпа курка! Перед дверима на вулицю, її зловив за руку Антон.

— Соню, почекай хвилинку, я ще дізнаюся, що там з майном і миттю повернуся.

Соня кивнула та все ж вийшла на свіже повітря. Там вона сіла на широкі на бетонні сходи, що вели до відділку та розридалася. Все її життя — суцільний обман. Мильна бульбашка, яка щойно гучно вибухнула, заляпавши все і всіх довкола. Що ж тепер буде? Як їй жити? Де їй жити? Що робити? В голові творився хаос. Саме у цей час їй зателефонувала її найкраща подруга Лара.

— Привіт. Соню, ти сьогодні довго на роботі будеш? Пішли на каву в обід, в  мене якийсь такий день дурнуватий. Зранку все з рук валиться. Хочу з'їсти щось солодке і смачне в хорошій компанії .

— Ларо…Ларо… я…— голос Соні тремтів. Подруга одразу збагнула, що щось сталося. 

— Господи, Соню, що сталося? З Михасиком все добре? Де ти? Я зараз же приїду.

— Михасик в порядку. Я не в порядку, Ларо. Я біля 24 відділку поліції.

— Трясця вашій матері, — смачно вилаялася Лара. — Буду через 3 хвилини, нікуди не йди! Це недалеко від мого офісу.

***

Лара похапцем схопила зі столу ключі від машини, міцно стиснула телефон та вискочила зі свого кабінету, кинувши усі свої справи. То не є терміновим. Почекає Жидецький зі своїми рекламними макетами, а от найкраща подруга - ні. Лара ще ніколи не чула від Соні такого пустого, повного відчаю голосу. Що вона забула у поліцейському відділку? Неприємне передчуття жгутом скрутило все всередині. 

— Марино, мене сьогодні ні для кого немає. Все що було — відміни.

— Але ж Ларисо Сергіївно, — тільки й встигла пробелькотіти секретарка.

Проте ураган, на ім'я Лара вже нічого не чула й не бачила. Марина розбереться з усім. Не  вперше. До того ж їй не звикати до такої дивної поведінки начальниці.

Лара мала своє невелике піар-агентство, яке вже встигло голосно прогриміти на усю столицю. Чого тільки коштував успіх останнього тижня моди, який вони організували. Оформлення залу, інформаційна підтримка, залучення спонсорів — все було на найвищому рівні. Після цього їх просто завалили замовленнями. І не потрібно було обманюватися, ця тендітна блондинка на височенних шпильках була ще тою бізнес-акулою. Такій пальця в рот не клади — відкусить по лікоть. А ще вона вміла знаходити спільну мову буквально з будь-ким. Здавалося, що Лара може посеред літа домовитися про постачання снігу у центр Києва, і навіть не захекається від цього. Не дарма вона була однією з профі у сфері піар-комунікацій.

З Сонею вони знайомі з дитинства, росли у одному дворі. Можна сказати знають один одного з самих пелюшок. Не одна пара колін була збита на разом. Вони разом пройшли школу, студентські роки... Хоча і навчалися у різних університетах, проте разом винаймали  квартиру у столиці,  адже самі родом були з районного центру. І після закінчення університетів  спілкування нікуди не зникло, хоча Соня і вийшла заміж, та  з головою занурилася у сім'ю, а Лара всі сили кинула на побудування кар'єри. Вони є прикладом справжньої жіночої дружби.