Розділ 21. Втеча з власного весілля.

День весілля стрімко і невблаганно наближався, змінюючи все довкола до невпізнаваності. Надійна, сувора стародавня фортеця, яка роками слугувала Данилу захистом, на очах здивованих мешканців перетворилася на справжній казковий замок з романтичних легенд. Колись холодні, похмурі сірі кам'яні стіни тепер буквально потонули у нескінченних хмарах свіжих, ароматних квітів. На масивних поручнях старовинних кручених сходів з'явилися витончені шовкові стрічки та пишні декоративні банти. У просторій вітальні повсюди стояли величезні, вищі за людський зріст букети в кришталевих вазах. У просторому внутрішньому дворі, наче гриби після теплого дощу, виростали величні білі шатра. Навіть важкі залізні ворота, які раніше викликали у кожного випадкового перехожого лише глибоку повагу і підсвідомий страх, тепер були щедро прикрашені мерехтливими гірляндами та тисячами живих троянд.

Мар'яна була задоволена результатом. Дуже задоволена. Вона цілыми днями енергійно ходила великою територією з товстим шкіряним блокнотом у руках і залізним голосом керувала підготовкою. Цей процес у її виконанні найбільше нагадував чітко сплановану, масштабну військову операцію, де кожен крок мав вирішальне значення.

— Оці квіти негайно переставити ліворуч, вони затуляють світло.
— Оці декоративні ліхтарики висять абсолютно криво, переробіть.
— Де ховаються музиканти? Чому я їх не бачу на сцені?
— Чому святкові скатертини на столах ще досі не розкладені?
— Хто взагалі замовив ці білі троянди? Я ж чітко, тричі просила кремові!

Особиста охорона Данила повністю збилася з ніг. Ще ніколи за всю свою довгу історію ця сувора фортеця не бачила такої неймовірної кількості сторонніх людей одночасно. Навколо метушилися заклопотані кухарі з величезними тацями, кондитери, флористи з оберемками зелені, прискіпливі декоратори, галасливі музиканти, фотографи з купою спалахів, ведучі свята, офіціанти у строгих костюмах, водії, кур'єри. І ще десятки якихось людей, чию професію чи обов'язки вже ніхто навіть не намагався зрозуміти у цьому хаосі.

Кремезні, серйозні чоловіки, які звикли роками професійно охороняти відомих бізнесменів, перевозити цінну зброю і щохвилини перевіряти територію на наявність реальних загроз, тепер з кумедним виразом обличчя носили крихкі коробки з порцеляновими вазами. Вони покірно допомагали тендітним дівчатам розвішувати новорічні гірлянди під стелею і на повному серйозі годинами сперечалися про тонкі відтінки пелюсток.

— Я щиро не розумію різниці між кремовим і білим кольором, — тихо бурчав один із найкремезніших охоронців, обережно тримаючи двома пальцями тонку гілочку.
— Тихо ти, — перелякано шепотів йому другий, озираючись по сторонах. — Якщо Мар'яна зараз почує твоє ниття, ми будемо перевішувати абсолютно все заново.
— Що, знову?
— Знову. Тобі мало минулого разу?
— Чесне слово, краще б нас зараз обстріляли якісь бандити, ніж оце все.
— Згоден, брате. Кулі принаймні летять передбачувано.

Тим часом у своєму кабінеті Данило відчайдушно намагався працювати. Саме намагався, бо зосередитися на бізнес-звітах чи контрактах було абсолютно неможливо. Кожні п'ятнадцять хвилин важкі дубові двері без стуку відчинялися, і в його кабінет обов'язково хтось заходив з черговим ультраважливим питанням.

— Пане Данило, потрібно терміново затвердити додаткове меню для вегетаріанців.
— Оберіть, будь ласка, квіти для головного столу молодят.
— Треба остаточно узгодити тривалість і звуковий супровід феєрверку.
— Перевірте ще раз список гостей, там додалося троє людей з міністерства.
— Визначитися з точним кольором серветок на столах.

На останньому пункті про нещасні серветки Данило нарешті здався. Його залізне терпіння луснуло. Він повільно закрив ноутбук і стомлено подивився на брата, який сидів на дивані поруч.

— Богдане.
— Що? — відгукнувся той, не відриваючись.
— Якщо мене сьогодні ще хоча б один раз запитають про колір серветок, я офіційно скасую це весілля прямо зараз.

Богдан навіть не підняв голови від своїх важливих документів, лише ледь помітно посміхнувся кутиками губ.

— Не скасуєш.
— Це ще чому? — обурився Данило.
— Бо якщо ти спробуєш це зробити, Мар'яна тебе просто вб'є на місці без суду і слідства.

Данило на кілька секунд глибоко задумався, уявляючи собі праведний гнів своєї родички, і зважено кивнув.

— Аргумент. Проти цього не попреш.

У цей самий час Ярина на іншій половині будинку була оточена зовсім іншою, але не менш небезпечною армією професіоналів. Навколо неї кружляли перукарі, візажисти, досвідчені кравчині та модні консультанти. Вона мужньо, з останніх сил витримувала нескінченні багатогодинні примірки важких суконь, складні пробні зачіски з купою шпильок, бурхливі обговорення відтінків макіяжу та підбір прикрас. Але час від часу, коли сили остаточно покидали її, вона просто тихенько тікала від цієї суєти. Вона вислизала через задні двері у старий, тихий сад. До свого сина. Саме там, серед зелених дерев, її незмінно знаходив Данило, який теж шукав порятунку від весільного божевілля. Вони сідали поруч на дерев'яну лавку біля великого візочка. І кілька хвилин просто мовчки насолоджувалися благословенною, чистою тишею.

Ця тиша існувала повністю без гучного весілля.
Без тисячі галасливих гостей.
Без всюдисущої Мар'яни з її блокнотом.
Без тисячі дурних і неважливих питань.

У ці миті існували лише вони удвох і маленький хлопчик, який мирно і безтурботно спав під тінню розлогих яблуневих гілок.

— Ти дуже хвилюєшся? — якось тихо запитав Данило, обережно заглядаючи в її обличчя і беручи її тонку долоню у свої великі руки.

Ярина лагідно усміхнулася, ховаючи втомлені очі.

— Трохи хвилююся, якщо чесно.
— Через масштаб весілля? Через цей натовп і журналістів?
— Ні, зовсім не через це.
— А через що тоді?

Вона повернула голову і подивилася на нього таким глибоким, сповненим любові поглядом, що в Данила перехопило подих.