Розділ 17. Охорона та плюшевий ведмідь.

Запланований Мар'яною сюрприз вдався на славу. Бать, він вдався навіть значно більше, ніж на те спочатку очікувала сама збентежена Ярина. Нова витончена зачіска м'якими, шовковистими хвилями красиво спадала на її тендітні плечі. Легкий, ледве помітний професійний макіяж вигідно підкреслював її великі, глибокі очі. Нова розкішна сукня, ідеально підібрана за розміром, гарно облягала струнку фігуру дівчини, підкреслюючи кожну лінію. А головне — з її обличчя нарешті повністю зник той звичний, переляканий погляд загнаного звірка, який ще кілька днів тому панічно боявся кожного нового дня. Тепер її очі яскраво блищали живим вогником. І навіть її ніжна усмішка стала зовсім іншою — впевненішою, грайливою і по-справжньому живою.

Мар'яна з виразом повного задоволення на обличчі повільно обійшла подругу по колу, оцінюючи результат своєї роботи.

— Ось, — урочисто промовила вона, сплеснувши в долоні.

— Що «ось»? — ніяковіючи під цим прискіпливим поглядом, запитала Ярина.

— Тепер я нарешті на власні очі бачу те, що щодня бачить наш суворий Данило.

Ярина миттєво густо почервоніла до кінчиків вух від цих слів.

— Мар'яно... ну будь ласка... — прошепотіла вона, ховаючи погляд.

— Що «Мар'яно»? — засміялася та.

— Перестань зараз же мене бентежити.

— І не подумаю, навіть не перестану, — весело відрізала подруга.

Мар'яна підійшла ще ближче і дбайливим рухом востаннє акуратно поправила невеликий комірець її нової сукні.

— Просто ідеально. Ти виглядаєш як справжня королева, — резюмувала вона.

— Мені... мені все одно неймовірно незручно в усьому цьому, — зізналася Ярина, розгладжуючи неіснуючі складки на тканині.

— Це цілком нормально для твого стану, — заспокоїла її Мар'яна.

— Чому ти так вважаєш?

— Бо ти вже дуже-дуже давно просто не відчувала себе по-справжньому красивою, бажаною жінкою. Організм просто відвик.

Ярина сумно опустила очі, згадавши своє минуле, але Мар'яна не дала їй знову поринути в похмурі думки й уже стрімко прямувала в бік дитячих візочків, що стояли в тіні.

— А тепер, моя люба, настав час для найголовнішого пункту нашого плану.

— Що ще за пункт? Що ще ти там задумала? — насторожилася дівчина.

— Я забираю дітей із собою, — абсолютно спокійним, буденним тоном заявила Мар'яна.

— Кого?! — Ярина від несподіванки буквально застигла на місці, округливши очі.

— Обох малюків. І свого, і твого сина.

— Мар'яно! Ти збожеволіла! — майже вигукнула вона.

— Та не кричи ти так голосно, зараз усіх малюків мені розбудиш, — шикнула на неї подруга.

— Але... як це забираєш? Куди? Навіщо?

— Ніяких «але», розмови закінчені, — Мар'яна вже вправно, швидкими та впевненими рухами застібала захисні ремінці на дитячому візочку. — Так просто потрібно для вашого ж блага.

— А якщо мій маленький син раптово прокинеться в дорозі? — панікувала Ярина.

— Прокинеться — то й прокинеться, нічого страшного.

— А якщо він почне сильно плакати без мене?

— Поплаче трохи і заспокоїться, я вмію з цим справлятися.

— А якщо він дуже захоче їсти?

— Обов'язково нагодую, у мене все з собою, — відмахувалася Мар'яна.

— А якщо...

— Ярино! Досить! — Мар'яна рішуче підійшла і поклала свої долі на плечі подруги, змусивши її зупинитися. — Подивися на мене. Я — мати.

— Я знаю це, — тихо відповіла дівчина.

— Ти мені двічі за останні п'ять хвилин поставила рівно двадцять однакових запитань.

— Бо я просто неймовірно хвилююся за нього, — опустила голову Ярина.

— Це теж цілком нормально. Але зараз тобі потрібно подумати про інше.

Ярина все ще виглядала надзвичайно невпевнено, її плечі злегка тремтіли.

— Може... може, я все ж таки залишуся тут, з ним, і нікуди не піду? — з надією запитала вона.

— Ні, — безапеляційно відрізала Мар'яна.

— Але чому?

— Я сказала — ні, значить ні.

— Мар'яно, ну будь ласка...

— У мене для вирішення таких форс-мажорів з дітьми є свій законний чоловік.

— Твій Сергій? — уточнила Ярина.

— Так, саме він.

— І що, він так просто погодився сидіти з двома немовлятами? — здивувалася дівчина.

— Його про це взагалі ніхто не питав, — хитро посміхнулася Мар'яна.

Ярина від такої відповіді не змогла стримати щирого, голосного сміху, який миттєво розрядив усю напругу.

— А тобі, дорогенька, — вже значно серйозніше продовжила Мар'яна, — терміново потрібно якомога швидше завести собі точно такого ж надійного чоловіка.

— Навіщо це мені? — знову зніяковіла Ярина.

— Суто для себе, для свого жіночого щастя, — Мар'яна виразно кивнула головою в бік дитячого візочка. — Ну і, звичайно ж, для твого маленького сина, якому потрібен справжній батько.

Ярина знову густо почервоніла, не знаючи, куди подіти погляд від цієї прямоти.

— Все, розмови вбік. Я поїхала, у мене таймінг, — підсумувала Мар'яна.

Уже через кілька хвилин великий автомобіль із двома мирно сплячими малюками на задньому сидінні та абсолютно задоволеною своєю тактичною перемогою Мар'яною повільно виїхав із території фортеці. Проте біля самих воріт вона раптово, з примхи, наказала водієві різко зупинитися. Суворі охоронці на виїзді від такої несподіванки одразу підібралися й насторожилися. Мар'яна граціозно відкрила дверцята і вийшла на свіже повітря. У руках у неї, на подив усім присутнім, звідкись з'явилися величезний букет яскравих квітів, коробка дорогих шоколадних цукерок і просто здоровенний, пухнастий плюшевий ведмідь.

Охоронці служби безпеки збентежено переглянулися між собою, не розуміючи, як реагувати.

— Так, хлопці, слухай мою команду, — впевнено почала Мар'яна.

— Так, пані Мар'яно, слухаємо, — слухняно відгукнувся один із них.

— Увесь цей стратегічний набір потрібно негайно особисто передати Данилу, коли він повернеться.