Розділ 2. Фортеця для одного.

Сьогодні мені виповнилося тридцять п'ять. Мій день народження. Знаменна дата, яку в моєму колі прийнято вважати піком розквіту чоловіка, часом, коли підбиваються перші серйозні підсумки й будуються ще масштабніші плани.

Від самого ранку телефон розривався від дзвінків та повідомлень. Привітання, дорогі подарунки від партнерів, пишні побажання подальшого успіху, процвітання і нових фінансових звершень сипалися звідусіль. Усе звучало абсолютно правильно, вивірено й бездоганно. Кожне слово було на своєму місці, кожен тон — підкреслено ввічливим. І водночас усе це було абсолютно офіційним, позбавленим бодай краплини щирого людського тепла. Увечері мій близький друг Богдан разом зі своєю нареченою Олесею мали приєднатися до мене в одному з найдорожчих ресторанів міста, щоб відсвяткувати цю дату. Стіл заброньовано, меню погоджено, костюм ідеально випрасувано.

Та з самого ранку мене не полишав поганий, якийсь гнітючий настрій.

Я досяг усього, про що колись, ковтаючи сльози безсилля, мріяв той бідний, наляканий хлопець, який стояв над свіжими могилами своїх раптово загиблих батьків. Тоді я пообіцяв собі, що вирвуся з цього дна за будь-яку ціну. І я зробив це.

Влада.
Гроші.
Визнання.
Безпека.

Я переміг у цій запеклій життєвій гонці. Я розчавив своїх конкурентів, змусив рахуватися зі мною навіть найзапекліших ворогів і побудував справжню імперію. І водночас, дивлячись на своє відображення у величезному дзеркалі, я чітко розумів, що програв. Бо був сам.

Не просто самотній, а саме один. Один у величезному, порожньому будинку, де кожен мій крок лунав глухою, байдужою луною.

Хоча назвати цю величезну споруду домом можна було лише з дуже великою натяжкою. Швидше, це була фортеця. Високий, неприступний паркан. Професійна цілодобова охорона. Сучасні камери спостереження на кожному кутку. Навчені, готові вчепитися в горло будь-якому чужаку вівчарки. Надійні сейфи, прихована зброя. Усе, що мало захищати моє життя і мій капітал від зовнішнього світу.

Але в цьому дорогому інтер'єрі не було нічого, що робило б це життя хоч трохи теплішим. Хіба це схоже на справжній дім, куди хочеться повертатися після важкого робочого дня? Тут пахло дорогою шкірою, полірованим деревом та свіжістю кондиціонерів, але не пахло затишком.

Я часто ловив себе на думці, що Богдан виявився набагато мудрішим за мене. Його життя було зовсім іншим, побудованим на абсолютно інших цінностях. Тихий сімейний вечір. Невеликий, але дивовижно затишний будинок, який вони з Олесею так довго й ретельно облаштовували для себе, підбираючи кожну дрібницю. Спільні плани на майбутнє, які не вимірювалися мільйонними прибутками. Щирий сміх. Справжня, непоказна турбота одне про одного. Те, на що в мене ніколи не вистачало часу серед нескінченних бізнес-зустрічей та переговорів. А може, справа була зовсім не в часі. Мені просто не вистачало сміливості. Сміливості впустити когось у свою душу.

Чи були в моєму житті жінки?

Звісно, були. Красиві, бездоганно доглянуні, дуже дорогі. Вони були спеціально навчені поводитися у будь-якому, навіть найвибагливішому товаристві. Для офіційних заходів, благодійних вечорів та бізнес-вечерь у мене існувала ціла служба ескорту. На кожному новому прийомі поруч зі мною була нова супутниця. Яскрава зовнішність фотомоделі з обкладинки журналу. Манери справжньої, витонченої леді. Професійна усмішка саме тоді, коли на нас спрямовували об'єктиви камер. Жодних незручних запитань про мій бізнес. Жодних претензій на мій час чи увагу. Жодних зайвих проблем. А наступного ранку мій автомобіль з особистим водієм просто відвозив її з мого будинку. І вже за кілька днів я не міг згадати ні її імені, ні рис обличчя.

Так було набагато простіше. Спокійніше. Безпечніше для мого бізнесу і мого внутрішнього спокою. Ніхто з них не заходив надто далеко, ніхто не претендував на моє серце. Ніхто не ставав для мене дійсно важливим. А отже, ніхто не міг завдати мені болю чи зрадити, як колись уже бувало.

Чи намагалися мене одружити? Постійно. Це була окрема, дуже виснажлива гра. Майже кожен мій великий діловий партнер мав дочку відповідного віку, племінницю або іншу близьку родичку. Молоді, неймовірно красиві, високоосвічені дівчата з найкращими манерами. Вони здавалися ідеальними кандидатками на роль дружини успішного чоловіка. Здавалося, половина цього цинічного міста була готова хоч сьогодні видати за мене своїх доньок. Деякі батьки були готові зробити це вже завтра, а інші, судячи з їхнього напору, — ще вчора.

Їхні батьки бачили в цьому лише вигідний, стратегічний союз. Самі дівчата — красиве, забезпечене майбутнє та високий статус у суспільстві. Я ж, дивлячись на них, бачив лише чергову комерційну угоду. Черговий холодний контракт. Черговий спосіб юридично об'єднати капітали, сфери впливу та нові можливості. У самому цьому прагненні не було нічого поганого, так жив увесь мій світ. Але в цьому не було й нічого справжнього, нічого такого, заради чого мені хотілося б поспішати й повертатися додому.

Я стояв біля вікна, дивлячись на місто, що розкинулося далеко внизу. Світло хмарочосів, нескінченні потоки машин, суєта. Усі ці люди кудись поспішали, з кимось зустрічалися, сварилися й мирилися. А я стояв у своїй золотій клітці на вершині світу, маючи все, але водночас не маючи нічого.

Тридцять п'ять років. Час, коли треба бути щасливим. Але замість щастя я відчував лише глибоку, всеохопну втому від власної самотності та фальші, яка оточувала мене з усіх боків. Мені потрібен був ковток свіжого повітря. Щось справжнє, що не купується за гроші й не прописується в контрактах. Я ще не знав, що доля вже готує для мене цей ковток, і зовсім скоро моє ідеально прораховане, безпечне життя розлетиться на шматки через одну несподівану зустріч.