Розділ 6

Так потихеньку і організовано ми добралися до лікарні. Дякуючи Богу, вона знаходилася в десяти хвилин їзди. В клініці нас уже чекали. Тож передавши усі речі і Алісу медперсоналу, ми вирішили залишитися тут. Нам дозволили чекати у холі.

Блідий Ед ходив туди сюди, поки медична сестра не накапала йому заспокійливі та сказала, що його переживання лише заважають дружині. Я лише посміхнулася її винахідливості, але Ед взяв себе в руки й сів у крісло.

– Анатоль, а чому ти вирішив, що я не вільна? — запитала я, адже цей момент не давав спокою.

– Ну, як? У тебе ж інше прізвище? — відповів він.

– Так, це правда — посміхаючись сказала я — але я її змінила, коли дізналася, що ти одружився. Це прізвище мого вітчима. А я ніколи не була заміжня.

– Господи, це ж що виходить, батько навмисно тоді так сказав? — вскочивши, він дивився на мене з болем — Елісія він же вкрав у нас наше життя! Ми ж могли стільки років були щасливими! А зараз у мене Алекс… Елісія, зараз… ти, мабуть, не погодишся вийти за мене?

– Не треба так казати про батька. Він зробив те, що зробив. Нехай, за те він відповідає — відповіла я — а щодо одруження…

Я замислилася, а що я маю від своєї принциповості? Можливо, іноді просто життєво необхідно поступитися своїми принципами та порушити плани. Забути образи і непорозуміння. Заради себе і свого майбутнього. Дати собі другий, і третій, і четвертий шанс. І давати їх собі стільки, скільки вимагають обставини. Адже ти сам творець своєї долі! Нам даються варіанти можливого майбутнього, але лише ми обираємо яким воно буде. Ти можеш впасти, і більше не вставати, упиваючись своїми втратами. Ніхто не дасть тобі гарантії, що усе твоє життя пройде за найкращим сценарієм. А можеш падати та вставати. Раз у раз даючи собі шанс. Шанс на щастя.

Я дивилася на чоловіка, що стоячи поряд зі мною, очікував мого рішення. І я розуміла, що від моєї відповіді зараз залежить два життя. Чи ризикну я обрати варіант “Щастя поза планом”?

– Анатоль, — почала я, після декількох хвилин мовчання — я не скажу, що мені все одно на твоє минуле. Але ж і у мене воно є. І дякую, що розповів свою історію. Я поважаю твій вибір і розумію його. І Алекс, чудовий хлопчик. Мені хотілося б, щоб ми стали, принаймні друзями.

Я перевела погляд на хлопчика, який увесь цей час уважно слухав нас і тихо сидів. Увесь його вигляд говорив про те, що він нервує. Але після моїх слів, він подивився на мене і ствердно кивнув головою. На що я посміхнулася.

– Так Анатоль, я стану твоєю дружиною — тихо промовила я.

І несподівано навколо почулися оплески. Озирнувшись я побачила, що медперсонал теж став свідком нашої розмови й нашого незапланованого щастя. Усі широко посміхнулися, наче це у них вирішувалося життєво важливе питання. Хтось із медсестер тихо витирав сльози.

А через кілька годин, стомлений лікар привітав нашу родину з поповненням:

– З новим роком та новим життям. З почином нас у цьому році. Вітаю, у Вас двійня: донечка та син. Маленькі, але дуже наполегливі та життєлюбні.