Розділ 4

Прибувши у аеропорт заздалегідь, виявилося, що рейс затримується. Присівши на крісло, прямо навпроти виходу з термінала D, вирішила почитати. Я завжди читаю, як тільки з'являється вільна хвилинка. Мабуть, зі сторони я виглядала дивно. Адже я в одній руці тримала табличку з іменами, а в другій телефон. При цьому поринувши в сюжет, намагалася не втратити зв'язку з реальністю.

Через годину зателефонувала Аліса, аби дізнатися, як усе пройшло. І я саме говорила їй, що рейс затримується вже на сорок хвилин, як оголосили про його прибуття. Тож сказала, що скоро будемо. І стала чекати, коли пасажири отримають свій багаж. Коли стали з'являтися перші пасажири, мою увагу відвернуло повідомлення у телеграм. Воно було від Едуарда, який повідомляв, що його рейс має прибути десь о вісімнадцятій тридцять. А також він запитував чи зможемо ми його почекати хвилин тридцять. Вже збиралася набирати відповідь, як почула здивоване: "Лисеня?".

– Що, вибачте? — не менш здивовано перепитала я, переводячи погляд з телефону на чоловіка, що стояв переді мною. І ще з більшим подивом, я зрозуміла що навпроти стоїть той самий Анатолій Чорний, моє перше кохання. Змужнілий, з ледь помітною сивиною, але все з тим же палахкотливим поглядом своїх медових очей. Але разом з радістю, згадалося й усе інше. Тож якомога байдужіше промовила — Привіт. Неочікувано. Яким вітром в Україні?

– Привіт. Так ось, разом з сином, до доньки у гості прилетів — якось розгублено розглядаючи мене, відповів він — мабуть, вона десь тут — додав він озираючись.

А у моїй голові, раптом щось перемкнулося:

– Так ти тепер Анатоль Блейк? А ви юначе відповідно Алекс Блейк? — спитала я переводячи погляд на хлопчика, що стояв поряд. Вони обидва кивнули. Тож я простягнула руку до Алекса і проговорила — Рада познайомитися. Я Елісія Деніз. Подруга дитинства Вашого батька. А зараз, за дивним збігом обставин, подруга Аліси. І зустрічаю саме Вас.

– Взаємно — відповів хлопчик, стискаючи мою руку — а Аліса де?

– Вона чекає нас вдома. Лікар не дозволив їй сідати за кермо, а Едуард ще не повернувся з відрядження. Тож місія зустрічати Вас, випала мені — посміхаючись відповіла. І перевівши погляд на Анатолія, додала — Едуард прилетить через хвилин сорок, почекаємо?

– Так звісно — тихо відповів він.

– То, може посидьмо у кафе? Я напишу Еду, що ми його зачекаємо там.

Вже через кілька хвилин ми розмістилися у затишному кафе на території аеропорту. Алекс пішов вибирати, щось перекусити. А ми з Анатолієм сиділи та дивилися один на одного. І кожен з нас не міг розпочати розмову.

– Як ти живеш, Лисеня? — запитав він.

– Не треба мене так називати. Дитинство вже давно у минулому — тихо відповіла я — А живу… добре живу.

– Елісія, я розумію, що втратив час і можливість. Але я би хотів усе розповісти та, якщо можливо пояснити.

– Добре, але трохи згодом — промовила я — Алекс повертається.

Він кивнув, і мені здалося видихнув з полегшенням. Алекс почав розповідати, що замовив. А потім наша розмова перейшла в обговорення музики та книжок.

– А я не дуже полюбляю читати — сказав хлопчик — мені більше музика подобається. Але тато вважає, що я повинен знати мову свого народу.

– Усе вірно говорить тато — посміхаючись сказала я — кожна людина повинна знати історію свого народу, його мову і традиції. Адже це наше минуле. Якщо народ забуває свою історію, то він втрачає можливість будувати майбутнє. У минулому є приклади, які можуть підказати як треба робити, я чого не варто. Та все ж знання історії, не вимагає від тебе відмовитись від інших, не менш цікавих занять. Людина має бути всебічно розвинена. “Знання за плечима не носити” — так полюбляла говорити моя бабуся. Розумною людиною важко маніпулювати. До речі, Аліса говорила, що ти полюбляєш джаз. То ти його лише слухаєш? Чи граєш?

– Я навчаюсь, Але лише рік — зніяковівши відповів хлопчик — а ще я почав збирати вінілові платівки. У мене їх вже п’ятдесят сім! А ще і тато колекціонує. Він збирає фігурки. Вони дуже гарні. Вам би сподобалися.

– Алекс, ти зараз усі секрети розкриєш — перервав його розповідь Анатолій. На що я розсміялася, і нахилившись трохи вперед, промовила:

– А цей секрет я теж знаю.

– Аліса — показово змучено протягнув чоловік. І ми усі розсміялися.

– О, бачу у вас тут весело — промовив підійшовши Ед і привітавшись з Алексом і Анатолієм, спитав — Можемо рушати? Чи ще посидимо?

Ні, треба їхати. Ти ж знаєш свою дружину. Вона ледь не народила, як дізналася про приліт батька та брата. Її ледь лікар втримав на місці.