Розділ 3

Впоралася зі звітом трохи раніше ніж планувала. Тож мала чотири вільні години. Видрукувала табличку з іменами родичів Аліси, аби не шукати їх по всьому аеропорту. Вирішила заїхати додому переодягнутися, адже з ранку не планувала, що отримаю запрошення у гості. Іще, мабуть, треба придбати якісь подарунки.

– А з цим, у мене може виникнути проблема — подумала я, оскільки гадки не мала, чим цікавляться родичі Аліси. Тому через кілька хвилин вже набирала подругу.

– Привіт ще раз. Аліса, питання на мільйон: Чим цікавляться твої родичі?

– У якості сенсі? — не розуміючи спитала подруга.

– Ти тільки не критикуй мене сильно. Ти ж розумієш, що не можна змінити характер і звички за один день — почала виправдовуватися я.

– Ага, я, мабуть, зрозуміла — сміючись сказала вона — ти не можеш приїхати без подарунків?

– Так — тихо промовила я.

– Елісія, це зовсім не обов'язково. Але добре, я не буду тебе переконувати. Тому, що мені важливо аби ти була поряд. Алекс біля року вже марить джазом, тож збирає старі вінілові платівки джазових виконавців. А тато… — вона замовкла на кілька секунд — ти тільки не смійся! Я не знаю звідки в нього така пристрасть, але він збирає скляні фігурки тварин.

Подякувала подрузі та рушила додому. Швидко перевдягнувшись, вирішила завітати до антикварного магазину Амфора. Чомусь була впевнена, що саме там знайду відповідний варіант для подарунків.

– Добрий день, Якове Соломоновичу — посміхаючись, я увійшла у приміщення — Як Ваше здоров’я?

– О, Елісія! Такі да, день добрий! — він теж посміхаючись, вийшов із-за вітрини і обійняв мене — І такі да, не дождьотесь. Я іще ого-го!

Провівши мене до невеличкої софи у глибині приміщення, попросив помічника принести каву та смаколики.

– Я такі рад Вас відєть Елісія. І шо Вас привєло до міне? Ви по делу ілі как?

– У справі Якове Соломоновичу. І маю надію, що Ви мені допоможете — відповіла я і розповіла йому усе, що сталося за цей день — Так, що Ви розумієте мені потрібно щось надзвичайне. Я маю це зробити так, як відчуваю.

– Такі да, разумєю — промовив він, після не довгих розмірковувань — Ваша історія міне нравіца. І такі да, я коєчто імєю. Ви пока можете поглядеть статуетки. А я такі сейчас прійду.

Господар крамниці вказавши мені на полички з різноманітними статуетками, вийшов у інше приміщення. Я ж із захопленням розглядала різні цікавинки. Чого тут тільки не було! І фаянс, і кераміка, і бронза, скляні та глиняні вироби. Я почувалася себе маленькою дівчинкою, що потрапила на святковий ярмарок. Я уважно усе розглядала, прислухаючись до себе. Мені здавалося, що серце має підказати. Тож через кілька хвилин, як каже Яков Соломонович: "Такі да подсказало!". На одній з полиць побачила скляну статуетку ягуара. І згадала, як у школі захоплювалася астрологією, і всіх знайомих розглядала як об'єкти досліджень. У пам'яті виплило, як трактувала ім'я Анатолія та своє. Тоді з'ясували, що його тотемний звір ягуар і мій рибка карп. Як він тоді кепкував з мене! А я образилась. Зараз, почала посміхатися, згадавши, як він тоді вибачався і умовляв, що буде мене називати лисеням. Аби тільки я не ображалася. Тож чомусь захотілося взяти саме ці статуетки: ягуара та лисичку.

– Такі мінє нравіца шо Ви смійотєсь — сказав господар входячи у кімнату — Такі я разумєю Ви нашлі шо хатєли?

А побачивши те, що я обрала, здивувався. І випитав у мене і цю історію. А потім, знов присівши на софу, поставив переді мною квадратну коробку, розміром десь сорок на сорок сантиметрів. І почав говорити:

– Разумєєш Елісія, такі мой папа Соломон Маркович, свєтлая єму память, сабєрал пластінкі. І такі нєт, я етім не грєшу. І такі да, ані пілятця… уже сколько лєт? — він замовк, ніби підраховуючи роки, а потім продовжив — Ах, уже такі трицать два года. Так шо я імєю тібє сказать Елісія? Такі бєрі іх просто так. Мальчік ето любіт. Оно єму нужно, а міне нет. А папе біло би пріятно.

Він обережно відкрив коробку, а там виявилося, мабуть, більше сотні вінілових платівок.

– Папа такі любіл джаз! І такі пускай єго помнят — стираючи сльози промовив Яків Соломонович.

– Дякую, якщо Ви не проти я розповім усе це хлопчику? Мені здається, що йому сподобається Ваш подарунок.

Ми ще розмовляли деякий час, а потім розрахувавшись за статуетки, мені допомогли покласти коробку з платівками до багажника і я вирушила в аеропорт.