Розділ 1

Чи є щось гірше настирливого звуку будильника зранку, та ще й у в понеділок? Ви скажете, що, мабуть, нічого. Але ні є — і це відеодзвінок від абонента з іншого кінця світу, на який ти просто не можеш не відповісти. Ти знаєш усе про, що йтиметься у розмові. За ті десятки секунд, що ти витрачаєш на приведення себе у більш менш пристойний вигляд, прокручуєш у голові усі відповіді на майбутні питання. Глибоко вдихаєш і відповідаєш на дзвінок молодшої сестри. З широкою посмішкою.

– Привіт, Аніто! Ти не могла почекати ще годинку, перш ніж дзвонити? Тобі все одно, а я б трохи більше поспала.

– Ой, Лісі знову ти бубониш, наче стара бабця! Не могла. Я через пів години маю їхати в аеропорт. Ми зі Стеном, на Новий рік, летимо до батьків. Так ось, що я придумала: зробімо їм сюрприз і на ці свята зберемося всі разом. До того ж там будуть Нік і Ленс. Буде весело.

– Аніта ти ж знаєш, що я усе планую заздалегідь. І я не порушую своїх планів. До батьків я прилечу у березні, якраз на дні народження мами та Ендрю. — сказала я трохи роздратовано — до того ж я вже казала, що Нік і Ленс мене не цікавлять.

– Лісі так не можна! Жити за планом нудно і сумно! — як завжди почала умовляти молодша сестра — До того ж у травні наше зі Стеном весілля. Ми б усе обговорили. Я навіть білети тобі придбаю!

– Дякую, Аніто, але не треба. Я приїду в березні — твердо відповіла я — Якщо більше немає нічого життєво важливого, то мені потрібно збиратися на роботу.

– Ні Лісі! Ти серйозно зараз? На роботу тридцять першого грудня? — вигукнула сестра.

– Так, хтось змушений працювати й в останній день року, аби мати змогу хоча б перші кілька днів року відпочити. Бувай мала! Батькам я зателефоную.

– Тільки про нас не кажи, це сюрприз!

– Добре — посміхаючись відповіла я і завершила відеодзвінок.

Зі сторони може здаватися, що я занадто стримана і жорстка людина. Так це правда. Але я не була такою від народження. Я такою себе змусила бути. Двадцять років тому п’ятнадцятирічна Елісія Панченко була життєрадісна, мрійлива і закохана. І найголовніше, як тоді здавалося, закоханість була взаємною. Тож самі розумієте усе, що тоді планувалося, так це лише щасливе майбутнє з коханим. А потім батьки сімнадцятирічного Анатолія, вирішили переїхати до Сполучених штатів, аби дати найкращу освіту своїм дітям. Ми тоді були неповнолітні, тож змушені були скоритися обставинам і волі батьків.

Пам’ятаю наше прощання в аеропорту. Обійми, сльози, наші обіцянки дочекатися один одного і зробити усе можливе аби бути разом. Майже рік ми переписувалися, а потім його листи перестали приходити, мої ж поверталися з поміткою “Адресат вибув”.

Закінчивши школу на відмінно, вступила до столичної академії здобувати освіту за напрямом фінанси. Аби мій майбутній чоловік не мав у дружинах недоучку. Але, як кажуть не судилося. На третьому курсі я дізналася, що Анатолій Чорний одружився з дочкою батькового партнера по бізнесу. І, моє життя, мрії та плани — усе пішло шкереберть. Я закинула навчання і ледь змогла закінчити курс. Три місяці канікул я провела вдома, майже не виходячи з будинку.

До тями мене привів, як не дивно, вітчим. Він увійшов до кімнати та почав розмову, так ніби це звичайний день і я не знаходжусь у глибокій депресії.

– Елісія, тут така справа — сказав він — річ і тім, що у мене закінчився контракт, і потрібно повертатися у Штати. Я звісно не знаю, що у тебе трапилось. Але маю надію, що ти розповіси, коли будеш готова. І я тебе вислухаю і допоможу, щоб тобі не знадобилося. А зараз, я хочу запропонувати тобі поїхати з нами. Зміниш оточення. Можеш закінчити навчання у Бостоні за своїм напрямом, або ж вибрати новий. Навіть якщо це буде не в цьому році.

Усе це він говорив сидячі на краю ліжка. І у його голосі було повно любові та турботи. І жодного натяку на невдоволення і нерозуміння. Тож, я зі словами: "Як би я хотіла, щоб ти Ендрю був моїм батьком!" розридалася на його плечі. А він у відповідь сказав: "Так у чому річ? Я звісно, прийняти за дочку тебе вже не можу, але дозвіл взяти моє прізвище тобі даю". У той же вечір, я розповіла всю історію сім'ї, пояснивши чому не зможу переїхати до США. Я дала обіцянку їм і собі, що не зламаюся і досягну успіху у житті. Заради себе і свого майбутнього.