Розділ 12

Наступного дня ввечері Вікторія поцікавилася як справи у Дмитра, на що той відповів : 
- Думаю добре, результати будуть за тиждень. Тому поки що не відомо.
- Я впевнена що добре, по-іншому бути не може, - підтримала хлопця Віка.
- Дякую тобі за підтримку.
- Час спати, взавтра уже мені пора здавати сесію. Бувай.
- Щасти тобі, добраніч.

Йшов час, перший місяць літа підходив до завершення, а це означало що скоро Вікторія стане повнолітньою. Щороку на день народження приходили тільки її подруги, а також партнери та колеги батьків. Мама пояснювала донці що це є необхідно для роботи. Тому дівчата із іменинницею святкували у неї в кімнаті, а всі інші у вітальні, пізніше до дівчат ще приєднувалася Миколаївна.  

Та навіть цього року Вікторія не чекала чогось особливого, знала що батьки усе спланували так як їм необхідно, тому й не цікавилася ніякими деталями. Дні летіли швидко і от настала п’ятниця – день напередодні вісімнадцяти-річчя Віки. Вона успішно склала останній екзамен, та раділа тому що можна відпочити і не хвилюватися ні про що. Після вечері дівчина відправилася до себе у кімнату, і вирішила лягати спати. Роздався телефонний дзвінок.
- Можна я приїду, - пролунав сумний голос Даші.
- Сонце моє, що сталося? – стривожена запитала Віка.
- Це не телефонна розмова, вибач якщо відволікаю.
- Ні, ні не відволікаєш, я вже чекаю тебе.
Вікторія одягнулася, спустилася на низ, і відразу хтось постукав у двері.
- Хто б це міг бути так пізно, - поцікавився Ігор Петрович.
- Тату, це Даша можна вона у мене сьогодні залишиться?
- Та будь ласка, всім необхідний інколи відпочинок і розмови. Я уже спати, гарно вам провести час, - побажав батько.
- Дякую тату, добраніч, - дівчина обійняла батька і пішла відчиняти двері.
Коли Вікторія відчинила двері, побачила дуже засмучену Дашу.
- Дашка, що трапилося? Ти як взагалі?
- Я щаслива тебе бачити, дякую що ти є, - промовила Даша обіймаючи подругу.
- Хей, сонце, дякую за такі слова, я тебе теж обожнюю, але твій вигляд зовсім не про щастя говорить. Ходімо до мене, відчуваю ніч буде дуже насичена.

Дівчата вирушили нагору, захопивши із собою із кухні тацю із чаєм, та смаколики Миколаївни, вони як завжди були неймовірні.
- Так, ти мені розповіси що у тебе трапилося?
- Ох я й не знаю, що розповідати, всього так багато, і водночас зовсім немає нічого, - відповіла Даша.
- Пояснила так пояснила, розумієш я не знаю чим тобі допомогти і як не знаючи що трапилося. Тому розкажи хоч щось.
- Сесія була не з легких, вдома твориться щось не зрозуміле, Коля взагалі не хочу про нього згадувати, от як тут все може бути добре.
- Моя ж ти маленька, ображена на світ дівчинка, все це дрібниці які не повинні тебе засмучувати. Сесія не найголовніше, удома все налагодиться, а Коля це взагалі немає за що хвилюватися, він не єдиний повір мені, - підтримала подругу Вікторія.
- Ой вибач, я сказала за Колю не подумавши, - винно промовила подруга.
- Все в порядку. Андрій це минуле яке там і залишилося, і людей всіх не можна рівняти під одного. Тому ми живемо далі, - посміхнувшись сказала Віка.
- Я дуже рада, що зараз ти саме так говориш, і ставишся. І щось мені підказує що ти знайшла того кого можна не рівняти під інших, - хитро поглянула Даша на подругу.
- Я не шукала, якось просто так вийшло, тільки я не знаю що робити із цим, а якщо та людина знов зробить боляче, а якщо я знову довірюся а мене зрадять, я боюся цього.
- Віка, ти ж сама казала всіх під одного не рівняють. Розумієш в жодній людині ми не можемо бути впевненні на всі сто відсотків. Є друзі як ми, а є і інші, які при першій ж можливості кинуть. Так і з іншими, ти повинна зловити момент коли щастя поруч і насолодитися цим. Жити все життя у підозрах і сумнівах, мені здається це неможливо. Тому потрібно мати людей які зможуть підтримати і бути завжди порчу, і які допоможуть розвіяти сумніви нарахунок інших, але запам’ятай вибір тільки за тобою.
- Дашка, як же я вдячна що ти поруч є та завжди знаходиш потрібні слова, - Віка обійняла дівчину.

Просидівши трошки в обіймах дівчата вирішили увімкнути фільм-комедію, та відчути, що саме зараз щастя поруч.