Розділ 5

 Наступний ранок почався із сніданку щасливої сім’ї. До Нового року залишалося десять днів, і тому потрібно було обговорити багато деталей. Стосунки між сім’ями Бергес та Дмитруків налагодилися, про стосунки Вікторії та Андрія уже всі знали. 
- Значить я скажу водію, він відвезе тебе із Настею у ваших справах,-звернувся чоловік до дружини. -А я поїду із дівчатками за прикрасами для дому і подарунками.
- Тату ти серйозно?! Я скільки себе пам’ятаю ти ніколи з нами нікуди не їздив, тим більше по магазинах. – підсумувала Леся.
- Хей Лесю, тепер змінилося багато чого, так що насолоджуйся тепер життям наповну.
- О так тут Віко я згідний з тобою. Тому Лесюню збирайся і поїдемо за подарунками. Люба подзвониш Віталію коли будеш готова, він тебе забере.
- Дякую тобі. Думаю до вечері повернуся, справ у нас і Настею дуже багато, а часу зовсім мало лишилося. Ну гаразд я збиратися хорошого всім дня! Миколаївна сніданок був як завжди чудовий, дякую.

Тетяна Миколаївна була здивована, адже за час що вона працює в цьому будинку, господарі ніколи так себе не поводили. Вона вирішила що після сніданку обов’язково поговорить із Торі.  
Після сніданку всі розійшлися по кімнатах збиратися у поїздку за подарунками. Вікторія почала одягатися, як хтось постукав у двері.
- Так хвилинку, заходьте. – відповіла дівчина.
- Вибач, ти зайнята? Я пізніше зайду.
- Ні ні, все гаразд заходь. Я якраз маю час доки Леська збереться. – заспокоїла Віка Миколаївну.
- Я хотіла поговорити із тобою, можливо це не зовсім моя справа, і я б про це із тобою не мала говорити, та…
- Так, Миколаївна, поки що я нічого не розумію, але впевнена що через дурниці ти сюди б не приходила, тому розказуй усе. Давай я слухаю.
- Розумієш, Торі я працюю у вас в будинку вже тринадцять років, і за цей час мала змогу спостерігати за вашою сім’єю в різних ситуаціях. Ти зрозумій мене правильно, твої батьки завжди були з твердим характером, до робітників їх відношення не є поганим, але… Вони згадували нас коли ми на щось скаржилася або коли платили зарплатню, і нам було добре, я нічого не хочу сказати. Вони завжди працювали і їхні обставини можна зрозуміти. Та от останніх два тижні я спостерігаю ось це все що відбувається і не можу зрозуміти, що впливає на їх поведінку. Відношення твоїх батьків змінилося радикально до всіх, я вже просто навіть не згадую про те що вони ще й налагодили стосунки із Дмитруками, це взагалі якась фантастика. Про те що між сім’ями була неприязнь знали усі. Тому якщо ти не хочеш відповідати я все зрозумію, але що впливає на твоїх батьків аж так я досі і гадки не маю. Просто хочу знати чи це до добра, чи то якийсь затих перед штормом.
- Миколаївна ну ти звичайно мене здивувала. Я думала щось серйозне сталося. Хоча дійсно і для мене це незвично, але я неймовірно щаслива, що у мене з’явилися мама і тато, адже тепер вони цікавляться моїми бажаннями та стараються підтримати мене у тому що я хочу, а не те що потрібно їм. Після виписки тата із лікарні, увечері після вечері, він прийшов до мене у кімнату, ми дуже довго розмовляли, вірніше він розповідав про свої думки. І ті слова я чула вперше від тата у своєму усвідомленому житті, я розуміла що саме тоді він СЛУХАВ мене, не просто робив вигляд або робив це тому що треба, а дійсно бо він того так хотів, він відкрився мені по-новому, показав справжні свої емоції. Гадаю в той вечір, або принаймні після того вечора такі розмови були не тільки зі мною, а і з мамою. От тому й зараз така ситуації і відношення.
- Ох дівчинко моя, як же я щаслива, зараз при згадці про батьків у тебе починають сяяти очі і посмішка мимовільно з’являється на лиці. Хочу аби так і завжди було.
- Дякую тобі, що ти була поруч всі ці роки, і хочу бути із тобою й надалі. Взагалі одружуся заберу тебе із собою.
- Ахаха Торі нічого собі у тебе плани. Ти знаєш, якби не ти моє життя не було б таким прекрасним у цьому будинку. Тільки попередь коли там речі до Андрія починати тобі і собі збирати.
- Хей чому це до Андрія? – жартома ображено запитала Віка. 
- А кого ж ти мала на увазі коли говорила про заміжжя, дорогенька моя. За стільки років від мене не приховаєш того що у тебе на думці, навіть якщо ти цього не говориш.
- Охх це точно, тобі нічого розповідати й не потрібно сама усе бачиш. Поруч з ним я щаслива. Так і до речі, ти думки мої читай та нікому не кажи, а то різні вони у мене бувають. 
- Це дуже помітно. Я щаслива за тебе. От бешкетниця які це там у тебе такі вже думки.
- Доню ти ще довго? Леся уже готова. – крикнув батько із вітальні.
- Упс, ми засиділися. Так тату вже спускаюся. Миколаївна, всі наші розмови і думки тільки тут лишаються, люблю тебе, все побігла.
- Тільки тут. Біжи Торі, і я тебе. – жінка обійняла та поцілувала дівчину, і та вийшла із кімнати та побігла до батька.
- Все я теж готова, можемо їхати.
- Ой видно що дівчатка вони з дитинства дівчатка, пів дня збиралися.
- Ну тату, їдемо уже. – промовили разом сестри.
Все все, красуні мої поїхали, Миколаївна гарного дня до вечері повернемося, обід не готуйте, Галина теж так швидко не повернеться, ось такі вони типові жінки.
- Дякую, Ігоре Петровичу, і вам хорошого дня,  тоді чекаємо вас на вечерю.
Всі поїхали за покупками, у домі залишилися тільки робітники, кожен з яких має своє місце та заняття. В саду прибирали сніг та прикрашали дерева гірляндами, у домі також велися роботи по підготовці до свята. На вечір уся родина була вже вдома, усі розказували про свій день та показували хто що придбав. Змучені, але щасливі усі відправилися спати.