Розділ 4

Вікторія принесла документи та викликала водія, і вони із матір’ю відправилися у лікарню. Увійшовши у приймальний покій, на їх вже чекав лікар.
- Ви привезли документи? – запитав черговий лікар.
- Так ось тримайте. А де тато, що з ним?
- Ксенія візьміть документи та викличте хірурга, у нас ургентний пацієнт, терміново!!! У вашого батька сильна внутрішня кровотеча, спровокована сильним ударом подушки безпеки, велике щастя що він вижив, адже внутрішні пошкодження були несумісні із життя. Але оскільки він тут ми зробимо усе аби його врятувати. Зачекайте будь ласка ось тут, як тільки пройде операція я вам все повідомлю.

Операція тривала близько 6 годин, мати постійно плакала, а донька не знала як її заспокоїти. І ось відкрилися двері приймального покою, і зайшов Андрій із матір’ю, Анастасією Володимирівною.

- Галино, чула що трапилося, можливо треба допомога ти тільки скажи, я завжди порчу. – співчуваюче промовила мати Андрія.
- Ти що тут робиш? Мені від тебе нічого не потрібно. Як ти взагалі дізналася. Заперечила Галина Дмитрівна.
- Мамо, це я Андрію подзвонила.
- І молодець що так вчинила, мені здається що зараз не та ситуація коли потрібно згадувати помилки минулого, наразі є важливіші речі. Я хочу щоб твій чоловік одужав, повір, ваше нещастя мені добро не принесе.
- Анастасія Володимирівна підійшла та пригорнула маму Вікторії, а Андрій був поруч із Вікою. Із операційної вийшов лікар.
- Ну що лікарю як там мій чоловік? З ним все гаразд?
- Розумієте, ми зробили усе можливе, проте крововтрата була надто велика, ми запросили кров у станції переливання, та у вашого чоловіка дуже рідкісна група, станція передала що мала, але цього замало.
- І що тепер він помре, лікарю зробіть хоч щось, врятуйте мого чоловіка, я знайду будь-які гроші, все що завгодно, тільки врятуйте його благаю..
- Зрозумійте, гроші тут ні до чого, у нас немає ресурсів, необхідні донори, а їх наразі немає.
- Вибачте, а яка група крові необхідна для Ігоря? – запитала Анастасія Володимирівна.
- Перша резус негативний. Ця група дуже специфічна, тому що їй ми можемо зробити переливання тільки цієї крові.  
-У мене така ж. І я готова стати донором, що необхідно робити куди йти? – підтвердила жінка.
- Настю, вибач мене, ти зараз рятуєш мого чоловіка, а я в свою чергу роблю дурниці дякую тобі.
- Немає за що дякувати, це мій борг, який я можу хоч якось повернути. Тому, лікарю, що необхідно зробити?
- Ох дійсно ви це наше спасіння,  ходіть зі мною я вас проведу та дам поради.

Галина Дмитрівна підійшла до дітей та обійняла їх.
- Дітки мої, нехай у вас все буде добре, хочу щоб ви не повторювали помилок батьків, та не жили минулим так як робила це я, адже коли горе то можуть допомогти тільки справжні друзі, не дивлячись на всі образи.

З того дня пройшов уже місяць, саме сьогодні Ігоря Петровича виписували із лікарні. Між родинами стосунки налагодилися, вони обговорили та пробачили одне одному всі образи, та разом раділи за їх щасливих дітей. На виписку приїхали дві родини, Галина Дмитрівна дуже дякувала медичному персоналу за турботу та догляд за її чоловіком. Із лікарні вони усі поїхали на обід до Бергесів, де їх вже чекали малеча із Тетяною Миколаївною. Ігор Петрович був дуже вдячний за порятунок Анастасії, та вирішив запропонувати ідею спільного підприємництва. Об’єднати мережу магазинів під одну власність, та ще відкривати нові. Олег Олегович, батько Андрія, одразу ж на це погодився та вони стали обдумувати ідеї подальших проєктів.

Того ж дня ввечері, коли вже всі розійшлися, Вікторія пішла нагору до себе у кімнату відпочивати. Невдовзі хтось постукав у двері, дівчина думала що це Тетяна Миколаївна прийшла на вечірні посиденьки, і відповіла: «Заходь відчинено.».
- Привіт, доню. Можна до тебе зайти? – на порозі стояв батько дівчини.
Віка дуже здивувалася адже вона не очікувала побачити батька та ще й чути від нього слово доня вона не звикла. 
- Ем так, заходь будь ласка.
- Ти знаєш я хотів з тобою поговорити, цілий місяць у лікарні думав про цю розмову, і ось вже зараз шляху назад немає, тому попрошу вислухай мене будь ласка.
- Тату, щось відбувається? Яка розмова? Звісно я готова тебе слухати.
- Тільки вислухай усе і не перебивай.
-Добре,- Віка була в очікуванні подальшої розмови, тому що раніше батько ніколи так із нею не розмовляв.
- Розумієш доню, лежавши у лікарні на ліжку я думав про те, що донор міг би й не знайтися, і тоді я б навряд чи вижив. І в твоїй пам’яті був би образ батька тирана, який нічого не дозволяє. Я знаю що ти у мене дуже розумна та кмітлива дівчинка, ще із дитинства ти відрізнялася від інших дітей розумом, адже у тебе ніколи не було бажання чинити якісь дурниці або щось подібне. І от я подумав, що щоб не сталося не хочу аби у твоїй пам’яті був ось такий мій образ як зараз. Я розумію що неодноразово був неправий, забороняючи спілкування з кимось, прогулянки і все інше, але зрозумій і ти мене я хвилювався за тебе, хотів вберегти від усього. Вже зараз я розумію, що кожна людина це окрема історія, і якби я не хтів вберегти тебе від тих помилок що вчинив я, всеодно ти мусиш пройти щось подібне, для того аби отримати певний життєвий досвід, певну якусь користь та отримати висновок щоб не чинити в подальшому помилки. Вибач, що я це зрозумів так пізно, і хочу сказати що я тебе дуже люблю, щоб не сталося я завжди поруч ти можеш на мене розраховувати. 
- Таточку, і я тебе люблю, я ніколи не вважала тебе не справедливим по відношенню до мене, інколи можливо й не розуміла, але потім проаналізувавши ситуацію знаходила пояснення твоїм словам та вчинкам. Дякую що ти у мене є.
- Доню, сонечко моє, щоб я без тебе робив. Моя ж ти розумничка. Я дуже щасливий що у я наважився на цю розмову, і все повернув у кращу сторону. Тепер буду спати спокійно,- посміхнувшись додав батько. -А тепер лягай спатки, добраніч, нехай у тебе будуть тільки солодкі сни.
- Дякую тобі тато за все, і тобі хороших снів. Люблю тебе.
Дівчина обійняла батька з радістю, і була дуже щаслива такому розвитку подій. Вона вже давно уявляла собі той день коли можна буде ось так просто поговорити з татом, обійняти його, та почути такі слова. І ось він настав. День видався з нелегких, тому всі щасливі полягали спати.