Розділ 2

Віка з Андрієм дуже довго спілкувалися. Батьки Андрія були підприємцями, мали свій супер-маркет «Суничка». Віка часто туди приходила зі своє сестрою Лесею. Сестричка бавилася із Сашком, меншим братиком Андрія, та меншою сестричкою Катрусею.
Іноді вони любили збиратися усі на території біля супер-маркету, адже для молодших членів сім’ї там були забавки, а старші могли поговорити між собою та посидіти у спекотні дні десь у затінку, а в прохолодні -  поруч було кафе із кімнатою розваг для малечі. Леся дуже тішилася від спілкування з дітками, а вони в свою чергу раділи приходу Лесі.

Спілкування Андрія та Віки розвивалося все далі й далі. Вони ходили разом на дискотеки, гуляючи із дівчатами Андрій не втрачав можливість і брав із собою друзів, Дмитра та Миколу, і їхав провести гарно час у компанії. І от під час однієї такої посиденьки з друзями, об одинадцятій вечора Віка сказала, що мусить йти додому так як Тетяна Миколаївна прихворіла, і не зможе допомогти їй сьогодні повернутися додому непоміченою. Андрій вирішив підвезти додому Вікторію, так як вони були досить далеко за містом, і йому це було тільки в радість.

Дорогою додому вони дуже багато говорили про різні речі, деякі взагалі несуттєві, але їм було приємно проводити час разом. До будинку Вікторії вони під’їхали досить швидко, і тому в них було ще часу поспілкуватися. Андрій цілий вечір щось недоговорював, і дівчина вирішила, що саме зараз той момент щоб запитати що сталося.
- Слухай, Андрію, я хотіла тебе запитати, що відбувається, ти сьогодні весь вечір ніби сам не свій?
- Та це просто думки різні в голові, розумієш останній рік навчання, далі робота, якось все швидко відбувається, і на довгі роздуми не вистачає часу, та і ….- хлопець притих, та пристально дивився на Віку.
- Що таке? Зі мною щось не так?
- А? Вибач, просто задивився на тебе. Ти дуже гарна.
- Годі тобі,-посміхнулася Вікторія, -Яка вже є нічого не зміниш.
- А нічого змінювати й не потрібно, саме такою ти мені дуже подобаєшся, - взявши Віку за руку продовжив Андрій,- А ну хіба що тільки статус наших відносин, із дружніх на особливо романтичні. Ти ж не проти?

Віка просто не могла вимовити і слова, адже хлопець в якого вона вже давно закохана, зараз зізнається їй у своїх почуттях. 
- Ем… Розумієш це все трохи несподівано, і я не знаю чи не пошкодує про своє рішення потім. Але життя вчить ловити момент, і не звертати увагу на думку оточуючих. Тому… Так я згідна зі зміною цього статусу, із радістю прийму його. 

Андрій однією рукою тримав дівчину за руку, а іншою притягнув її обличчя ближче до себе, і пара поринула у ніжний поцілунок. У Вікторії в той момент, усі метелики які були у найпотаємніших місцях її тіла зібралися у животі, та весело тріпотіли крильцями, адже для дівчини це було перше справжнє почуття. Через декілька хвилин, відірвавшись один від одного вони помітили що за декілька хвилин північ, і дівчина має бути вдома.
- Ну все тобі вже час, не хочу створювати проблеми тобі. Тому до завтра сонечко.
- Так мені вже час, дякую тобі за цей вечір, і ці емоції,- Віка нахилилася та поцілувала Андрія, вийшла і швиденько пішла до будинка, на порозі якого на неї чекав вже батько, Ігор Петрович.
- Бачила яка година, де тебе носить? І з ким це ти вже на машинах роз’їжджаєш?
- Привіт тату. З дівчатами гуляли, а машина таксі замовила, бо година пізня, ти ж сам казав щоб тільки послуги таксі і нічого більше.
- Гаразд, давай швидко спати, мені із мамою на роботу зранку, а я мушу твоїм вихованням посеред ночі займатися.
- Добре йду, добраніч.

Наступного ранку Віка вирішила віднести сама сніданок Миколаївні. Та заодно розпитати про її самопочуття. Взявши тацю із молоком та ватрушками, вона пішла нагору у кімнату до хатньої робітниці.

Постукавши у двері ввійшла, Тетяна Миколаївна лежала у ліжку, а поруч сидів лікар, який прийшов на черговий огляд.
- О доброго ранку Вікторія, як ваше самопочуття, скарг ніяких немає?
- Доброго, ні у мене усе добре, краще скажіть як там Миколаївна?
- Тетяна Миколаївна, дуже хороший пацієнт, виконує усі мої вказівки, тому сьогодні уже можна прогулянки у саду, тільки не тривалі. Осінь вже поступово переходить у зиму, стає набагато прохолодніше.
- Це чудово, добре зрозуміла, значить після сніданку у нас буде невеличка прогулянка. – запропонувала дівчина.
- Я дуже рада, бо вже мені ці стіни набридли, уже б десь і погуляти правда Торі?
- Ну добре, призначення я вам залишив, рекомендації надав, тому залишайтеся здорові. До побачення! У разі чогось дзвоніть у будь-який час доби.
- І вам на все добре.

Поснідавши Вікторія допомогла зібратися Тетяні Миколаївні на прогулянку, і вони пішли у сад, де дівчина розказала про події вчорашнього вечора.
- О тепер усе зрозуміло, я ж оце думаю чому ти ходиш сьогодні сяєш яскравіше люстри і вітальні,-вона обійняла Вікторію та додала, - Дівчинко моя ти заслуговуєш на велике щастя, і я вірю що все у тебе буде добре. Ти хороша людина, і я хочу аби ти завжди ось так сяяла.
- Ох, Миколаївно, дякую тобі за цю підтримку, без тебе я б тут не знаю що мусила б робити. Ти завжди поряд коли потрібно, відчуваєш і розділяєш зі мною щастя та сум. Я дуже сильно тебе люблю, ти ж знаєш це, але я хочу щодня тобі це повторювати, адже це не просто слова для мене.
- Торі, і я тебе люблю безмежно дівчинко моя,- і вона ще сильніше обійняла Вікторію.
- Ну так все нам час до будинку, а то і справді прохолодно, а рекомендації лікаря потрібно виконувати. Ходімо я приготую тобі чаю і ще щось смачне.
- Ех, дівчинко моя коли ти встигла так підрости, ще ніби вчора я за тобою ось так доглядала допоки ти хворіла, а ось тепер ти поруч зі мною. І справді прохолодно стало, ходімо з нетерпінням чекаю твої смаколики.