Глава 14. Різдво без контракту

   Місто зустріло Алісу колючим снігом і передсвятковими заторами. Її квартира, що ще недавно нагадувала декорації до фільму-катастрофи, тепер сяяла чистотою і свіжим ремонтом. Майстри, прислані Максом, спрацювали ідеально. Стіни пахли новою фарбою, паркет не скрипів, а кран на кухні більше не намагався зобразити Ніагарський водоспад.

   Аліса кинула сумку на новий диван і озирнулася. Все було саме так, як вона мріяла, коли перераховувала копійки на оплату рахунків. Але замість радості вона відчувала дивну, дзвінку порожнечу.

 - З новосіллям, Алісо, - прошепотіла вона самій собі. Голос пролунав лякаюче самотньо у відремонтованих стінах.

   Вона підійшла до вікна. Внизу, у світлі жовтих ліхтарів, метушилися люди з ялинками та пакунками подарунків. Усе місто готувалося до дива, а вона почувалася так, ніби її позбавили чогось важливого, чого не можна купити в магазині чи замовити за контрактом.

   Вона відкрила ноутбук, сума на рахунку була величезною, але вона лише скривилася і закрила кришку. Ці цифри нагадували їй про те, як легко Макс перетворив усе, що між ними було, на звичайну банківську транзакцію.

   Тим часом у маєтку Демидових Різдво святкували з належним розмахом. Зала була сповнена гостей, оркестр грав класику, а на столах красувалися ті самі омари, від яких Алісу вернуло.

   Макс стояв у центрі своєї бездоганно білої вітальні з келихом шампанського. Він виглядав як завжди, ідеальний смокінг, крижаний погляд, стримана усмішка. Його мати, Елеонора Аркадіївна, приймала вітання, репутація родини була врятована, неблагонадійна наречена зникла, а бізнес-партнери знову тиснули Максу руку.

 - Чудовий вечір, Максиме, - підійшла до нього мати, торкнувшись його ліктя. - Ти вчинив як справжній Демидов. Стримано, мудро і… правильно. Ти ж розумієш, що та дівчина була всього лише випадковим епізодом?

   Макс подивився на неї, потім на сяючу ялинку, а потім на свої руки. Він усе ще бачив на своїх манжетах ті старі запонки-пера, які Аліса змусила його одягнути. Він згадав смак дешевої шаурми в метро, запах її волосся після дощу і той момент напередодні балу, коли вона з азартом доводила йому, що життя, це не тільки котирування.

   Він зайшов до своєї спальні, тієї самої, де вони ділили великий подушковий мур. Тут усе ще витав ледь вловимий аромат її парфумів. На тумбочці він помітив зім’ятий клаптик паперу. Це був той самий договір, який Аліса склала в першу ніч. «Пункт третій: Особистий простір. Перетин кордону карається укусом».

   Макс гірко усміхнувся. Він отримав свій особистий простір назад. Цілий величезний маєток особистого простору. І в цьому просторі йому не було чим дихати. Він раптом чітко зрозумів, що за все його життя Аліса була єдиною людиною, яка не хотіла від нього нічого, крім нього самого. Справжнього, колючого, того, що малює в пильних кабінетах.

 - Правильно, мамо? - прошепотів він у порожнечу кімнати. - Ні. Це було найідіотськіше рішення в моєму житті.

   Він зірвав із себе краватку-метелика, кинув келих у камін, прямо туди, де ще вранці догорали гроші Аліси, і вибіг із кімнати. Він більше не був Містером Досконалість. Він був чоловіком, який запізнювався на головне побачення у своєму житті.