Глава 13. Гордість і упередження

   Маєток Демидових потопав у передсвятковій метушні, яка тепер здавалася Алісі декорацією до дуже поганої вистави. Вона методично заштовхувала свої речі в стару спортивну сумку. Синя шовкова сукня, у якій вона сяяла на балу, сиротливо висіла на вішалці. Чужа, холодна, вона належала світу, де за кожен поцілунок виставляють рахунок.

   У двері постукали. Не чекаючи відповіді, увійшов Макс. Він виглядав так, ніби не спав усю ніч. Комір білої сорочки був розстебнутий, волосся в безладді, а в руках він стискав той самий нещасливий шкіряний конверт, з якого все почалося.

 - Алісо, - почав він, і його голос у тиші кімнати пролунав занадто офіційно. - Мій банк підтвердив переказ. Плюс я додав бонус за... ту інформацію про Анжелу. Цього вистачить не тільки на ремонт твоєї квартири, а й на купівлю нової. У будь-якому районі, який обереш.

   Аліса навіть не обернулася. Вона з силою затягнула шнурок на сумці.

 - Залиш бонуси собі, Демидов. Купи на них ще трохи льоду для свого серця. Або нових друзів, які будуть усміхатися тобі за розкладом.

 - Чому ти знову єхидствуєш? - Макс зробив крок до неї, щиро не розуміючи причини її люті.

 - Ми обидва отримали те, що хотіли. Ти гроші та повну безпеку, я свободу від нав’язливого шлюбу та збереження репутації. Це була ідеальна угода. Чистий бартер, як ти й просила.

   Аліса різко розвернулася. Її очі підозріло блищали, але голос був твердим.

 - Ідеальна? Ти правда так думаєш? Ти думаєш, я полізла у фінансову звітність цієї стерви і ризикувала підставити себе під позов про шпигунство заради бонусу?

 - А заради чого ще? - Макс насупився. - Ти сама торочила мені з першого дня, що ти майстер із виживання. Що у твоєму світі нічого не робиться безкоштовно. Я просто дотримуюсь правил гри, які ти сама встановила.

 - У моєму світі, Максе, якщо людина тоне, її витягують, тому що вона людина! - вона майже кричала, наступаючи на нього. - Але ти так глибоко застряг у своїх цифрах, що розучився відрізняти ділову пропозицію від... від того, що сталося між нами в цій кімнаті!

   Макс завмер. Він дивився на неї, і на мить у його погляді промайнуло щось живе, поранене. Але він тут же придушив це, знову випрямляючи спину.

 - Те, що сталося вночі... Це був стрес. Сплеск адреналіну після балу. Ми обидва були на взводі. Аліса гірко засміялася.

 - Сплеск адреналіну? Як зручно. Знаєш, Демидов, ти боягуз. Найперший, упакований у дорогий італійський костюм боягуз. Ти до смерті боїшся визнати, що я тобі потрібна не для того, щоб злити твою матір, а просто так. Що тобі подобається, коли я сміюся з твого пафосу. Що ти хочеш, щоб я була поруч, коли тобі нудно від твоїх мільйонерів. Але тобі простіше виписати чек, ніж сказати це вголос. Тому що чеки не роблять тебе вразливим. А почуття, це ризик, який ти не можеш прорахувати в Excel.

 - Алісо, я просто намагаюся бути чесним, - глухо промовив він, простягаючи їй конверт. - Візьми. Ти це заслужила.

 - Знаєш, куди засунь свою чесність? - Аліса вихопила конверт і, не дивлячись, кинула його в камін. Полум’я жадібно лизнуло шкіру.

 - Я прийшла сюди через потоп у квартирі, а йду через те, що тону у твоєму холоді, - вона підхопила сумку і пішла до виходу, навмисно зачепивши його плечем. - Прощавай, Містере Досконалість. Сподіваюся, твоя бездоганна біла вітальня зігріє тебе на Різдво. А я краще буду мерзнути у своїй однушці, ніж грітися біля твого крижаного багаття.

   Макс не ворухнувся. Він стояв і дивився, як у каміні догорають гроші, які могли б купити ціле життя. Двері зачинилися з таким гуркотом, що, здавалося, у всьому маєтку задрижали вікна. Вперше за багато років Макс Демидов залишився в абсолютній, дзвінкій тиші. І ця тиша була нестерпною.