Глава 8. Скелети в золотих шафах

   Ранок перед балом нагадував мурашник, у який залили окріп. Покоївки снували з відпарювачами, флористи окупували хол, а Елеонора Аркадіївна роздавала вказівки крижаним тоном. Аліса, намагаючись бути непомітною, вирішила сховатися у віддаленому крилі маєтку, де було найтихіше.

   Заблукавши в лабіринті однакових дверей, вона штовхнула одну з них, сподіваючись знайти бібліотеку, але опинилася в невеликому кабінеті, який разюче відрізнявся від решти будинку. Тут не було позолоти та антикваріату, тільки прості дерев’яні полиці, креслення та старий мольберт, затягнутий запиленою тканиною.

   На столі лежала стара папка. Цікавість, яка завжди була другим ім’ям Аліси, перемогла. Всередині виявилися не бізнес-звіти, а малюнки. Десятки начерків, живих, динамічних, сповнених болю і світла. На останньому аркуші вона побачила підпис: «М. Демидов», датований десять років тому.

 - Що ти тут робиш? - голос Макса змусив її підстрибнути. Він стояв у дверях, і його обличчя було сірим від гніву чи... страху?

 - Я просто заблукала... Максе, це ти малював? Це ж приголомшливо! Чому тут усе в пилу?

   Макс підійшов і різко зачинив папку. Його пальці тремтіли.

 - Це стара історія, Алісо. Помилки юності. Мій батько вважав, що Демидови мають будувати імперії, а не малювати картинки. У день, коли він помер, я пообіцяв матері, що художник у мені помре разом із ним, щоб родина не пішла з торбами.

 - Так ось чому ти такий... заморожений, - прошепотіла Аліса, дивлячись на нього зі співчуттям, якого він явно не чекав. - Ти просто поховав себе живцем, щоб відповідати їхнім очікуванням. П’ять мільйонів, Максе? Ти платиш мені п’ять мільйонів, бо боїшся зізнатися, що тобі нудно в цьому ідеальному костюмі?

 - Ти нічого не розумієш! - зірвався він на крик. - Є відповідальність. Є спадщина.

 - Є життя, Максе! - Аліса зробила крок до нього, скорочуючи дистанцію. - Твоя мати не просто хоче тебе одружити, вона хоче остаточно задушити в тобі того хлопця, який малював ці ескізи. Анжела, це не дружина, це кришка труни для твоєї душі.

   Макс хотів щось відповісти, уїдливе й різке, але слова застрягли в горлі. Він дивився на Алісу, розпатлану, щиру, яка пахла морозним снігом і чесністю.

 - Чому тобі не все одно? - глухо запитав він. - У нас же просто угода.

 - Бо я теж знаю, що таке виживати, - Аліса торкнулася його руки. - Тільки я виживала в злиднях, а ти у золотій клітці. І я не знаю, чий варіант гірший.

   У цей момент вона прийняла рішення. Вона не просто відіграє роль нареченої на цьому балу. Вона влаштує Демидовим таке Різдво, яке вони запам’ятають назавжди.

 - Знаєш що, Містере Досконалість? - в очах Аліси загорівся небезпечний вогник. - Сьогодні на балу ми гратимемо не за твоїм сценарієм. Ми гратимемо за моїм. І почни з того, що одягни ті запонки, які тобі подобаються, а не ті, що схвалила твоя мати.

   Вона вийшла з кабінету, залишивши Макса сам на сам із його запиленими малюнками та правдою, яку він так довго приховував.