Глава 6. Піца проти омарів

   На третій день перебування в маєтку Аліса зрозуміла, якщо вона ще раз побачить спаржу, викладену у формі Ейфелевої вежі, вона почне кусатися. Елеонора Аркадіївна запланувала черговий сімейний обід, цього разу запросивши молодшого брата Макса, сімнадцятирічного Артема, який виглядав так, ніби його змушували складати іспит із квантової фізики під час їжі.

 - Максиме, любий, - Елеонора витончено препарувала омара. - Сподіваюся, Аліса вже усвідомила важливість завтрашнього благодійного аукціону? Там будуть люди нашого кола. Жодних... сюрпризів.

   Аліса, яка до цього мовчки колупала салат, раптом відклала виделку. Вона впіймала тужливий погляд Артема, який із жадобою дивився на рекламу доставки їжі у своєму телефоні під столом.

 - Знаєте, Елеоноро Аркадіївно, - подала голос Аліса, і Макс миттєво напружився. – Омари, це чудово. Але вони зовсім не сприяють сімейному згуртуванню. Від них тільки пафос і печія.

 - Перепрошую? - Елеонора завмерла із занесеним ножем.

 - Максе, - Аліса повернулася до нього з лукавою усмішкою. - Пам’ятаєш, як ми святкували твій перший мільйон? Ми замовили п’ять величезних піц із подвійним сиром і їли їх просто на підлозі, бо стіл був завалений кресленнями.

   Макс поперхнувся вином. Він ніколи в житті не їв піцу на підлозі, але під столом Аліса відчутно наступила йому на ногу своїм гострим підбором.

 - Е-е... так, - видавив він, зустрівшись із її палким поглядом. - Це було... незабутньо.

 - Так ось, - Аліса встала. - Я взяла на себе сміливість. Доставка до воріт маєтку доїхала десять хвилин тому. Тьома, допоможеш принести коробки? Артем підстрибнув так, ніби в нього вдарив струм.

 - Із радістю!

   Через п’ять хвилин їдальня, звична до аромату трюфелів, наповнилася божественним запахом часникового соусу та пепероні. Аліса безцеремонно відсунула срібні прибори і кинула картонну коробку в центр столу.

 - Правило номер один, жодних ножів, - проголосила вона. - Максе, бери шматок. Тягни сир, не бійся.  

   Елеонора виглядала так, ніби в неї стався мікроінсульт.

 - Максиме, це обурювально. Це... вульгарно!

 - Це смачно, мам, - раптом подав голос Артем, уже щосили вплітаючи шматок із беконом. - І, чесно кажучи, це перший раз за рік, коли ми за столом не обговорюємо акції та котирування.

   Макс подивився на Алісу. Вона стояла з крапелькою соусу на нижній губі й виглядала такою живою та справжньою на тлі цих нудних гобеленів, що його крижана броня дала чергову тріщину. Він повільно простягнув руку, взяв найбільший шматок і, дивлячись прямо в очі матері, відкусив його.

 - А вона таки права, - сказав він із набитим ротом. - Забагато пафосу, мам.

   Тієї ночі в їдальні Демидових вперше за багато років було шумно. Аліса змушувала Макса витирати руки паперовими серветками, Артем сміявся з її історій про виживання в джунглях офісу, а Елеонора, підібгавши губи, пішла у свої покої.

   Але коли Артем пішов, а вони з Максом залишилися збирати порожні коробки, він раптом впіймав її за руку.

 - Ти розумієш, що завтра вона потроїть тиск?

 -  Нехай спробує, - Аліса зухвало скинула підборіддя. - Тобі ж сподобалося, визнай.

 - Мені сподобалося те, як ти на мене дивилася, коли брехала про перший мільйон, - тихо відповів Макс, і в його голосі не було ні краплі сарказму.