Глава 4. Ласкаво просимо в маєток

   Родове гніздо Демидових виявилося не просто будинком, а справжнім замком, захованим за кованими воротами та стіною вікових сосен. Сніг тут лежав ідеально рівним шаром, ніби його розрівняли по лінійці. Аліса, затягнута в елегантну, але зухвалу сукню глибокого синього кольору, яку Макс вибрав особисто, почувалася шпигуном у тилу ворога. Каблуки немилосердно тиснули, а зачіска, споруджена стилістом, здавалася важчою, ніж її звичні думки про борги.

 - Дихай, - не обертаючись, кинув Макс, коли вони вийшли з машини. - Пам’ятай: ти сильна, незалежна і до нестями закохана в мене жінка.

 - Я швидше готова повірити в інопланетян, ніж в останнє, - пробурмотіла Аліса, але слухняно переплела свої пальці з його долонею. Його рука була теплою і сухою. На подив Аліси, цей жест надав їй дивної впевненості.

   Двері відчинилися, і їх зустрів сліпучий блиск люстр і оглушлива тиша. У центрі холу стояла жінка, чий погляд міг би заморозити океан. Елеонора Демидова. Поруч із нею переминалися з ноги на ногу дві дівчини в пастельних тонах, ті самі «вдалі партії», схожі на порцелянових ляльок.

 - Максиме, - Елеонора холодно торкнулася щоки сина. - Ми вже почали сумніватися, що ти встигнеш до вечері. І хто ця... чарівна особа? Слово «чарівна» прозвучало так, ніби Елеонора щойно проковтнула лимон.

 - Це Аліса, - Макс притягнув її ближче до себе, його голос став незвично м’яким. - Моя наречена. Ми планували оголосити про це пізніше, але Різдво, це час чудес, чи не так? Аліса відчула, як залою пронісся колективний подих жаху. Одна з дівчат, здається, її звали Анжела, так сильно стиснула келих, що її кісточки побіліли.

 - Наречена? - Елеонора підкинула брову, скануючи Алісу поглядом, який явно шукав цінник на її сукні. - І чим же ви займаєтеся, люба? У яких колах ми могли вас бачити? Аліса відчула, як усередині закипає звичне бажання дошкулити. Макс напружився, чекаючи на катастрофу.

 - О, навряд чи ми зустрічалися в колах любителів опери, Елеоноро Аркадіївно, - Аліса променисто усміхнулася, ігноруючи попереджувальне стискання руки Макса. - Я більше по частині порятунку потопаючих. Буквально. Учора, наприклад, витягала Максима з безодні побутової кризи. Він був такий безпорадний без мого чуйного керівництва.

   Макс ледь помітно закашлявся, намагаючись приховати смішок.

 - Дизайнер, - поспіхом вставив він. - Аліса дуже перспективний дизайнер із вкрай... нестандартним поглядом на світ.

 - Ми помітили, - процідила мати. - Що ж, вечерю подано. Сподіваюся, ваш нестандартний погляд поширюється і на знання того, для чого потрібен ніж для риби.

   Коли вони йшли до їдальні, Макс нахилився до самого вуха Аліси.

 - Безпорадний? Серйозно?

 - Ти сам просив бути собою, - шепнула вона, обпікаючи його подихом. - Звикай, любий. Шоу тільки починається.