Глава 3. Екстремальний тюнінг

   Ранок почався не з кави, а з чорного Майбаха, який виглядав у дворі Аліси як космічний корабель на сміттєзвалищі. Макс чекав усередині, занурившись у планшет. Коли Аліса заскочила на шкіряне сидіння у своїх улюблених рваних джинсах і косусі, він навіть не підняв голови.

 - Ми їдемо до мого стиліста. Потім до репетитора з етикету. У нас мало часу, - сухо кинув він.

 - О ні, Містере Досконалість, - Аліса безцеремонно забрала у нього планшет і закрила чохол. - Спочатку ми їдемо снідати. За моїми правилами. Якщо вже я маю зображувати кохання до тебе, я повинна зрозуміти, чи є в цьому дорогому костюмі жива людина чи тільки цифри та гонор.

   Макс хотів заперечити, але Аліса вже диктувала водієві адресу. Через двадцять хвилин вони стояли біля непоказного кіоску «У Ашота», де пахло спеціями, смаженим тістом і справжнім життям.

 - Ти жартуєш? - Макс подивився на пластиковий стілець так, ніби це був електричний стілець.

 - Це найкраща шаурма в радіусі ста кілометрів, - відрізала Аліса. - Їж руками, Демидов. І не здумай шукати тут серветки з єгипетської бавовни.

   Макс, морщачись, узяв гарячий пакунок. Він виглядав максимально безглуздо: мільярдер зі списку Forbes, який намагається не капнути соусом на краватку вартістю як річна оренда цього кіоску. Аліса спостерігала за ним із погано прихованим захватом.

 - Знаєш, у чому твоя проблема? - сказала вона, з апетитом кусаючи свою порцію. - Ти замкнений у золотій клітці. Ти навіть не знаєш, як пахне місто. Ти тільки перелітаєш з однієї стерильної коробки в іншу. Твої родичі це відчувають, тому й намагаються нав’язати тобі дружину, таку ж стерильну коробочку.

 - Я ціную психоаналіз від фахівця з шаурми, - огризнувся Макс, але, на подив Аліси, відкусив ще раз. - Але давай повернемося до реальності. Якщо ти з’явишся перед моєю матір’ю в цьому… вбранні байкера, вона викличе охорону раніше, ніж ти привітаєшся.

 - Тут ти правий, - погодилася Аліса. - Тому давай так: ти вибираєш мені сукню, але я вибираю, як ми дістанемося до твого стиліста.

 - У якому сенсі? Машина чекає.

 - Машину відпусти. Ми їдемо на метро. Година пік, Максе. Справжнє випробування для твого крижаного спокою.

   Спуск у підземку став для Демидова сходженням у пекло. Його притискали до дверей, хтось випадково зачепив його плечем, а якась бабуся з візком наполегливо намагалася проїхати йому по ногах. Макс виглядав так, ніби готувався до рукопашного бою.

 - Розслабся, - шепнула Аліса, втиснувшись між ним і поручнем. Відстань між ними скоротилася до пари сантиметрів. - Це просто люди. Вони не кусаються.

   Поїзд різко смикнувся. Макс інстинктивно обхопив Алісу за талію, щоб вона не впала, а вона вперлася долонями в його груди. На мить шум натовпу і гуркіт коліс зникли. Від нього пахло дорогим парфумом, шкірою і зовсім трохи тією самою шаурмою. Його погляд став важким і уважним.

 - Ти робиш це навмисно, - тихо сказав він, не відпускаючи її.

 - Що саме? - Аліса намагалася, щоб її голос не здригнувся.

 - Намагаєшся вивести мене з рівноваги. І в тебе… майже виходить.

   Вони простояли так три станції. Аліса відчувала, як шалено калатає його серце… чи це було її власне? І вперше подумала, що цей тиждень буде набагато складнішим, ніж вона планувала. Коли вони нарешті вийшли на світло, Макс насамперед поправив піджак і відновив свою крижану стіну.

 - Метро, це варварство, - підсумував він. - А тепер в ательє. Я хочу бачити на тобі сукню, яка змусить мою сім’ю замовкнути, а не дзвонити в поліцію.

   Аліса усміхнулася. Вона ще не знала, що через три години, дивлячись на себе в дзеркало в шовковому вбранні кольору нічного неба, вона ледь упізнає ту зухвалу дівчину із затопленої квартири. Але іскри, що пролетіли у вагоні метро, вже почали пропалювати дірки в їхньому контракті.